Жанрові новації Ніколаса Бретона-Прозаїка в контексті творчих пошуків Єлизаветинської доби

Національна академія наук України

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка

 

ГУТАРУК ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

 

УДК: 820 Б – 3. 091 “15”

 

 

10. 01. 04 – література зарубіжних країн

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії англійської мови Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК – доктор філологічних наук, доцент ТОРКУТ Наталія Миколаївна, Запорізький державний університет, провідний науковий співробітник лабораторії ренесансних студій.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ – доктор філологічних наук, професор Шахова Кіра Олександрівна, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри зарубіжної літератури; кандидат філологічних наук, доцент Михед Тетяна Василівна, Ніжинський державний педагогічний університет ім. М. Гоголя, доцент кафедри світової літератури.

Провідна установа – кафедра зарубіжної літератури та теорії літератури, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Міністерства освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться “ 28 ” травня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 178. 02 при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4.

 

На літературному Парнасі пізньоренесансної Англії, який сьогодні асоціюється насамперед з іменами таких непересічних творчих особистостей, як Е. Спенсер, К. Марло, В. Шекспір, Дж. Донн, своє місце займали й менш яскраві служителі муз. І хоча нині їхні твори не користуються попитом і здебільшого обділені дослідницькою увагою, свого часу вони мали успіх у читацького загалу, і тому їх не варто списувати з рахунку, коли йдеться про розвиток національної літературної традиції. Одним із таких письменників був Ніколас Бретон (1542? -1626?), художня спадщина якого налічує кілька десятків навдивовижу цікавих у жанровому плані прозових та поетичних творів.

Перо письменника торкнулося життя в різноманітних його виявах, і це розмаїття відбилося у напрочуд барвистій жанровій палітрі. Гостроактуальні проблеми суспільно-політичного життя знайшли своє відображення на сторінках Бретонових памфлетів, а теологічні питання – у релігійно-філософських трактатах. Роздуми про вічні категорії та примхи долі містяться в есеїстичних та епістолярних творах письменника. Сутність людської природи, її складність та суперечливість осмислюються у тих творах Бретона, які тяжіють до жанру характера. Однак найбільш повно весь цей проблемно-тематичний спектр представлений у його діалогах.

Твори Н. Бретона, попри оригінальність їхньої жанрової структури і віртуозність мовної організації, залишаються поза увагою як істориків літератури, так і теоретиків. Ім’я Бретона не фігурує на сторінках жодного з авторитетних академічних, довідкових чи навчальних видань, що вийшли за радянських часів чи з’явилися в сучасному українському і російському літературознавстві. Щодо зарубіжних наукових та енциклопедичних джерел, то в них воно згадується доволі часто, однак переважно лише побіжно, що нерідко призводить до плутанини у датах, жанровій ідентифікації Бретонових творів тощо.

При ознайомленні з роботами західних дослідників творчості Н. Бретона у вічі впадає різка поляризація їхніх оцінок – від нейтрально-байдужого “згадування” його імені й поверхової характеристики творчого доробку до захопленого “відкриття” цього автора. Оцінки першого типу висловлюють здебільшого укладачі академічних, так би мовити, “легітимізованих” монографій з історії літератури, на зразок оксфордського видання “Англійська література шістнадцятого століття” Льюіса  чи “Історії англійської поезії” Картоупа . Емоційні оцінки і навіть “ентузіастичне” ставлення до цієї творчої особистості простежуються у працях тих дослідників, які в силу своїх наукових зацікавлень мали змогу ближче підійти, глибше й детальніше ознайомитися з літературною спадщиною єлизаветинців і зокрема Н. Бретона . Найгарячішим симпатиком письменника є, без сумніву, А. Ґросарт . “Я гадаю, – писав він, – що Н. Бретон заслуговує на відродження уваги до своїх творів. Я вважаю, що популярність, яку він мав у сучасників, була цілком виправданою, а його творчість стала одним із тих факторів, що позначилися на формуванні важливих складових славетної єлизаветинської та ранньої яковитської літератури” .

В контексті сучасного доволі жвавого інтересу вітчизняного літературознавства до вивчення специфіки історико-літературного процесу ренесансної доби виникла нагальна потреба проведення ретельного наукового пошуку, націленого на структурування чіткої візії життєвого та творчого шляху Ніколаса Бретона – одного з тих письменників, без урахування художнього досвіду яких уявлення про літературну панораму англійського Відродження залишатимуться неповними.

Актуальність дисертаційної роботи визначається необхідністю введення до наукового обігу вітчизняної англістики “нового” імені та цілого пласту історико-літературного матеріалу, що дозволить розширити загальну картину розвитку англійської прози кінця XVI – початку XVII століття. Аналіз жанрових новацій Бретона-прозаїка, які мали місце здебільшого у царині діалогістики, спроможний певною мірою уточнити картину генезису такого маловивченого літературного жанру, як діалог.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в руслі науково-дослідницької діяльності лабораторії ренесансних студій, що є спільним проектом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Запорізького державного університету.

Основна мета роботи полягає у виявленні жанрових новацій