Жанрові новації Ніколаса Бретона-Прозаїка в контексті творчих пошуків Єлизаветинської доби

Творча спадщина Ніколаса Бретона була як вельми репрезентативною за кількістю, так і надзвичайно різноманітною за жанровою приналежністю літературних творів. Протягом своєї 50-літньої письменницької кар’єри Н. Бретон не давав читачам забути про себе, майже щороку видаючи нову книгу. За життя автора вийшло понад чотири десятки книжок, більшість з яких сьогодні мають статус бібліографічних раритетів.

Н. Бретон, який мав хист і до поетичної, і до прозової творчості, впродовж свого життя звертався до обох муз. До цеху літераторів він увійшов як поет (перша книжка – лірична збірка “Буяння фантазії... Іграшки дозвільного розуму”, 1577). Його поетична спадщина досить багата: це і сповнені приватної інтимності ліричні вірші, і пасторальна поезія, що вражає барвистістю пейзажних замальовок, і духовна лірика, яка нагадує твори поетів-метафізиків.

В поезії Бретона чітко простежуються три провідні настроєві і, відповідно, жанрово-стильові палітри, які презентуються різними типами віршів. Першою з них є легка, ігрова, фантазійна поезія, до якої примикає Бретонова пасторалістика. Подібні настрої були особливо відчутними на початку творчості Н. Бретона. Друга втілюється у численних сатиричних творах – поетичних памфлетах, підписаних наскрізним титульним псевдонімом автора – Пасквіль. Третя настроєва палітра представлена духовними віршами, в яких осмислюються вічні теми: життя та смерть, духовні пошуки, нерозділене кохання, гріховна природа людини. Найбільш відомими поетичними творами Ніколаса Бретона залишаються пасторальні вірші зі збірки “Закоханий пастух” (1604) і вірш “Солодка колискова” (1594), який і нині входить до всіх британських поетичних антологій.

Досить різнобарвною виявляється і жанрова палітра прозових творів Н. Бретона. Його прозовий спадок представлений двома творами романічно-романної орієнтації та оригінальною есеїстикою, кількома релігійними трактатами і сатиричними памфлетами, епістолярною збіркою та вельми цікавими малими прозовими формами, такими, як епіграматична “гра прислів’ями” (crossing the proverbs) та характер. Особливе місце у творчій спадщині Бретона-прозаїка посідає діалогістика, яка складає більше половини його прозового доробку і вражає оригінальністю жанрових рішень.

Есеїстична традиція представлена у творчості Бретона чотирма збірками: “Цифра чотири” (1597/1607), “Характери в есе, повчальних і божественних” (1615), “Добре й погане: Описи славнозвісних і горезвісних людей сьогодення” (1616), “Фантазування, призначені для довічного провіщення” (1626). Спираючись на традицію, започатковану в англійській літературі “Дослідами” Френсіса Бекона, Бретон наважується на оригінальну новацію і представляє абстрактні категорії (Мудрість, Знання, Терпіння, Любов, Час, Смерть, Страх та ін.) у вигляді алегоричних дійових осіб, що мають певний набір характерних рис і властивостей. Звертаючись до ресурсів жанру характера, пік популярності якого в Англії припадає на добу бароко (Т. Овербері, Дж. Голл), Бретон презентує не тільки есеїстичну стихію роздумів, але й своєрідний каталог власних спостережень, що складається з доволі переконливих портретів. Ім’я Ніколаса Бретона можна поставити в один ряд з іменами таких відомих англійських есеїстів XVII ст., як Ф. Бекон, В. Корнволліс, Г. Пічем, О. Фелтем.

Досить вагомим виявився внесок Н. Бретона у розвиток жанру характера. Його збірка “Добре й погане”, в якій представлено своєрідний каталог “поляризованих” відбитків різних соціальних та психологічних портретів, йде в руслі теофрастівської традиції, про що свідчить вельми хаотичне поєднання описових та наративних блоків у межах одного текстового фрагменту. Згодом, відмовившись від слідування теофрастівському канону, письменник урізноманітнив техніку характерописання. В останній збірці Н. Бретона “Фантазування” сатиричний пафос поступається місцем авторським порадам з того чи іншого приводу, при цьому змінюється і загальна тональність описів. Манера зображення характерів, запроваджена Бретоном у даній книжці, згодом використовувалась його послідовниками, зокрема автором анонімного твору “Дивні метаморфози людини, що здичавіла” (1634).

Епістолярна збірка Н. Бретона, що має промовисту назву “Пошта з шаленою кількістю листів” (1602), може вважатися своєрідною хрестоматією, яка дає повне уявлення про найрізноманітніші види листів: від приватно-інтимних до абстрактно-філософських. Епістолярним творам Бретона притаманні такі риси, як безфабульність, лаконічність і влучність викладу змістових концептів та підкреслено особистісне представлення авторських думок. Досить довгий час саме ці риси визначали жанрове обличчя англійських епістолярних творів, підтвердженням чому є епістолярій Джеймса Гауела “Epistolae Ho-Elianae” (1645-1655), що складається із чотирьох книг листів, в яких піднімалися найрізноманітніші проблеми життя тогочасного суспільства та питання внутрішньої і зовнішньої політики уряду. Втім, варто зазначити, що інша традиція англійського літературного епістолярію (С. Річардсон, Т. Дж. Смолетт, Дж. Свіфт) більшою мірою пов’язана з епістолярним романом Афри Бен.

Оригінальними у жанровому плані є збірки Н. Бретона “Особисте багатство ума, що разом із добірними товарами задовольняє розум” (1612) та “Перехрестя прислів’їв” (1616). Обираючи вельми цікавий