Жанрові новації Ніколаса Бретона-Прозаїка в контексті творчих пошуків Єлизаветинської доби

Більш оригінальними у жанровому плані постають розважальні діалоги Ніколаса Бретона – “Дива, про які варто послухати” (1602), “Діалог, сповнений користі та насолоди, який ведуть три філософи” (1603) і “Талан Грімелло” (1604). Усі вони орієнтовані на те, щоб подарувати задоволення читачеві, при цьому перший діалог приємно вражає вигадливістю і мовною майстерністю автора, другий – інтелектуальною грою слів та концептів, а останній – вдалими сюжетними ходами джестових оповідок, які помітно пожвавлюють мовленнєву партію одного із співрозмовників.

Написаний в руслі платонівсько-ціцеронівської традиції, “Діалог, сповнений користі та насолоди, який ведуть три філософи” близький до ренесансних інтелектуальних діалогів. Діалогічний дискурс виростає з філософської гри, а точніше, з гри трьох мандрівників “у філософів”. Головною метою діалогічної зустрічі є бажання співрозмовників отримати насолоду від корисної і приємної бесіди. Корисність забезпечується за рахунок доволі ґрунтовного осмислення питання про честь та безчестя людини.

У діалозі “Дива, про які варто послухати” спостерігається ще одна, відмінна від попередньої, ігрова ситуація, а саме, творення фантастичної реальності зі словесним підґрунтям. Дискурс цього твору структурується навколо химерної мовної гри. Її можна означити як переведення власних назв у розряд загальних шляхом “реанімації” внутрішніх образів імен та прізвищ. Ця гра є своєрідним “зворотнім ходом метафори”, власне, тієї метафори, що закладена в численних прізвищах-зоонімах, які утворилися внаслідок порівняння характерів деяких людей зі звичками певних тварин.

Проблемно-тематичний континуум цього діалогу концентрується навколо думки про те, що ім’я людини спроможне певною мірою програмувати і її характер, і її життєвий шлях. Жанрове новаторство Бретона полягає у зверненні до арсеналу художніх прийомів таких літературних жанрів, як байка, казка та характер. Саме завдяки цьому мовна гра – ключовий для письменника засіб творення художнього простору – досягає максимального ефекту.

“Талан Грімелло” можна вважати зразком розважально-дидактичного діалогу, який складається з двох блоків, один з яких за своєю жанровою структурою тяжіє до діалогу, а другий – до колекції джестових оповідок, що суто формально і доволі штучно вставлені у діалогічну рамку. Перший блок насичений каламбурами, грою концептами, оригінальною інтерпретацією слів та понять. Другий блок не тільки виконує розважальну функцію, але й допомагає автору більш переконливо довести провідну ідею твору: людські чесноти обов’язково знаходять винагороду, а вади – завжди бувають покарані. Ця ідея жодного разу не декларується автором, що помітно відрізняє даний діалог від моралізаторсько-дидактичних діалогів письменника. Втім, саме вона формує жанрове ядро цього діалогу, який попри існування двох майже автономних блоків не втрачає своєї змістової цілісності.

У ВИСНОВКАХ представлено стисле викладення основних результатів проведеного дослідження. Аналіз діалогічних творів, що вийшли з-під пера Ніколаса Бретона, дає підстави говорити про жанрові новації письменника. Сутність новацій полягає в тому, що автор залучає до художнього простору діалогів елементи поетики таких жанрів, як трактат, есе, характер, байка, казка і джест. Ці елементи, органічно вливаючись у мовленнєві партії учасників діалогу, збагачують діалогічний жанровий простір, не руйнуючи при цьому жанрової константи творів – діалогічного жанрового ядра.

 

 

Ніколас Бретон: від популярності до забуття (історико-літературна розвідка) // Ренесансні студії. – Вип. 3. – Запоріжжя, 1999. – С. 60-72 (0, 48 др. арк.).

Поетика заголовків діалогів Ніколаса Бретона // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство. – Вип. 2 (26). – Харків, 2000. – С. 29-33 (0, 25 др. арк.).

Діалоги Ніколаса Бретона: центральні ідейні концепти та специфіка їх художньої репрезентації // Ренесансні Студії. – Вип. 4. – Запоріжжя, 2000. – С. 14-21 (0, 47 др. арк.).

Аксiологiчна функцiя слова у світлі розвитку humanities // Ренесансні Студії. – Вип. 5. – Запоріжжя, 2000. – С. 67-73 (0, 4 др. арк.).

Взаємодія діалогічного та риторичного первенів у діалогах епохи Ренесансу // Ренесансні студії. – Вип. 7. – Запоріжжя, 2001. – С. 39-53 (0, 75 др. арк.).

Додаткові публікації:

Поетика імені персонажа як змістоформуючий чинник філософських діалогів Ніколаса Бретона // Збірник наукових праць міжнародної конференції “Мова і культура”. – Київ, 1999. – C. 89-93 (0, 25 др. арк.).

Етика англіканського протестантизму та її художня репрезентація у творчості Ніколаса Бретона // Біблія і культура: Збірник наукових статей. – № 1. – Т. 1. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 144-147 (0, 26 др. арк.).

Теоретичні аспекти вивчення ренесансного діалогізму // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. – Вип. 2. – К., 2001. – С. 136-140 (0, 25 др. арк.).

Ретроспективний погляд на аксiологiчну функцiю слова у контекстi розвитку humanities // Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”. – Черкаси: ЧІТІ, 2000 р. – С. 8-9 (0, 1 др. арк.).

Синкретизм маньеризма