Життя та творчість Миколи Бажана

 

Життя та творчість Миколи Бажана.

Перекладацька діяльність.

Поема Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі» переклад Миколи Бажана

 

 

Поет і перекладач, літературознавець і критик, державний і громадський діяч, енциклопедист і видавець, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Державних премій Союзу РСР, Державних премій України, народний поет Узбекистану, академік, головний редактор Української Радянської Енциклопедії, секретар правління Спілки письменників СРСР. І все це один – М. П. Бажан.

Його називають архітектором і скульптором в мистецтві слова. Чіткий ритм вірша, незвичайна пластичність і метафоричність образів – по цьому відразу впізнають класика української літератури Миколи Бажана. Його рядки мовби карбовані на камені. А ми, подоляни, по праву називаємо його нашим земляком. Незадовго до смерті в інтерв'ю кореспондентові М. П. Бажан згадував: «Я народився в Кам'янці-Подільському в сім'ї інтелігентного військовослужбовця. З дитячих літ мене оточували музика і книги. Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння. Роки «столипінщини». Батько вийняв з-під поли томик Тараса Шевченка «Кобзар» – у той час це була заборонена література. Читав нам з матір'ю книгу вголос, а ми всі троє плакали. З раннього дитинства я любив все красиве – парки, будівлі, картини, поля, людей».

 

 

Народився 1904 року в Кам'янці-Подільському (нині Хмельницька область, Україна), але юнацькі роки провів в Умані. Батько поета Платон Бажан був військовим топографом (підполковником царської армії й Армії УНР. Восени 1921 року, після закінчення Уманського кооперативного технікуму, переїхав з Умані навчатися в Київському кооперативному інституті імені М. Туган-Барановського. Оселився в Києві в будиночку на вулиці Леніна, 94 (на перетині з вулицею Гершуні – тепер вулиця Олеся Гончара). Згодом навчався в інституті зовнішніх відносин.

З 1923 року – на журналістській роботі. Саме в той час він почав активно друкуватися, відносячи свої вірші й статті до редакції газети «Більшовик». У Києві він зближується з українськими футуристами Михайлем Семенком та Гео Шкурупієм. Перший вірш опубліковано в «Жовтневому збірнику панфутуристів» (Київ, 1923). 1926 року в Харкові, де в цей час мешкав Бажан, вийшла його перша книга – «Сімнадцятий патруль», присвячена збройним конфліктам на території України 1917-1920 років. Протягом другої половини 1920-х років Бажан поступово формував свій власний експресіоністично-бароково-романтичний стиль, охоплюючи широке коло тем української історії та сьогодення. Його твори «Будівлі» (1924), «Гетто в Умані» (1928), «Розмова сердець», «Дорога» (1930) стали сенсацією в українській літературі того часу. Велика історична поема «Сліпці»вважається творчою вершиною Миколи Бажана. У 1929-1932 роках Бажан мешкав у Києві, куди перевели Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), де поет тоді працював редактором (у зв'язку з побудовою в Києві кінофабрики «Українфільм»). Відтак наступні два роки провів у Харкові, де його родина якраз замешкала в письменницькому кооперативі «Слово», у 4-кімнатній квартирі. В. Куліш так згадував харківське житло Бажана: «Ніколи не забуду, яке враження на мене зробила та пишна обстановка його чотирикімнатного мешкання. Всі кімнати були обставлені меблями з найдорожчого червоного дерева, дорогі килими, образи, та, головне, дуже велика бібліотека відрізняли від інших, хоч не убогих, але скромніших мешкань письменників». Талановитий поет привернув увагу комуністичного режиму. Його творчість починають засуджувати в деяких літературних часописах, періодичній пресі. Наприклад, в одному з номерів журналу «Червоний шлях» за 1934 рік говорилося: 

1935 року в ОДПУ на Бажана була заведена кримінальна справа № 1377 як на члена підпільної «Української військової організації» (серед «членів організації» також фігурували Юрій Яновський і Максим Рильський). У серпні того ж року в справі з'явився запис про те, що «встановлено належність М. П. Бажана до терористичної організації», тобто, з'явилася формальна підстава для арешту Бажана. 1936 року в документах НКВС Бажан фігурував як людина, пов'язана з «антирадянською групою» російських літераторів і «націоналістичними поетами» Грузії. У середині 1930-х років відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості Миколи Бажана. Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння сталінських новобудов і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х сповнені лестощів, вихваляння режиму та його вождів: «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» (1931), поема-трилогія про Кірова «Безсмертя» (1935-1937), поема «Клич вождя» (1939). Проте радянські репресивні органи ще тривалий час не випускали його з поля зору. 1938 року Бажан щоночі чекав арешту і навіть деякий час не ночував удома. У січні 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР велика група радянських письменників була відзначена урядовими нагородами. Микола Бажан був тоді нагороджений орденом Леніна. Про причини такого несподіваного, шокового «помилування» й нагородження згадує в мемуарах поет Сава Голованівський, якому, у свою чергу, подробиці розповів тодішній голова Спілки радянських письменників України Олександр Корнійчук:

 

Після цього питання про арешт Бажана зникло з порядку денного. Нагорода кардинально змінила громадський статус Бажана. У березні 1939 року він, тоді ще безпартійний, виступив із привітанням від українського народу в Москві на XVIII з'їзді ВКП (б) . Тоді ж його обрали депутатом Київської обласної ради. Ще 1938 року Бажан зустрів у Києві Ніну Лауер, з якою вже був