Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Життя та творчість Миколи Бажана

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

знайомий у Харкові. Невдовзі вони почали зустрічатися. Наступного року поет розлучився з Гаїною Коваленко й одружився з Ніною Лауер. Миколі Бажану як орденоносцю виділили велику 5-кімнатну квартиру № 66 у щойно збудованому новому корпусі «Роліту». У три великі кімнати вселилися Коваленко з Майєю та батьки Бажана. Дві інші кімнати згодилися зайняти близький друг Бажана, Юрій Яновський із дружиною Тамарою Жевченко, звільнивши своє двокімнатне помешкання № 76, куди в'їхали Микола Бажан із Ніною Лауер. 1940 року вступив до лав ВКП (б) . Свою літературну діяльність до кінця життя поєднував із активною державною та громадською роботою. З 1940 року був членом Президії Спілки радянських письменників України. Наприкінці 1940 року Бажан і Лауер залишили «Роліт» і переїхали в зручнішу квартиру в колишньому будинку барона В. Ікскуль-Гільденбанда на вул. Карла Лібкнехта (тепер Шовковична) .

У період німецько-радянської війни – у діючій армії, був головним редактором газети «За Радянську Україну». Широкої популярності набув його вірш «Клятва» (1941). 1942 року пише поему «Данило Галицький». 1943 року публікує книгу «Сталінградський зошит» (Сталінська премія, 1946), 1948 року – цикл «Англійські враження» (Сталінська премія, 1949). У книзі «Біля Спаської вежі» (1952) Бажан у підлеглому тоні говорив про російський народ. У 1950-1970-х роках продовжував активну літературну діяльність. Випустив збірки «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964), «Нічні роздуми старого майстра» (1976), літературно-критичні твори «Дружба народів – дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962). У 1953-1959 роках – голова правління Спілки письменників України. Під час хрущовської відлиги 2 липня 1956 року порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників Василя Бобинського, Григорія Епіка, Івана Кириленка, Олекси Слісаренка, Давида Гофштейна, Івана Кулика, Миколи Куліша, Олекси Влизька, Дмитра Загула, Сергія Пилипенка, Василя Чечвянського, Бориса Антоненка-Давидовича.
У 1958-1983 роках – головний редактор Головної редакції «Української радянської енциклопедії». За ініціативою і під керівництвом М. П. Бажана видана «Українська радянська енциклопедія» в 17 (1959-1965) і 12 (1977-1985) томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1-6, 1966-1968), «Шевченківський словник» (1978)  (у 1989-2013 роках видавництво «Українська енциклопедія», створене на базі ГР УРЕ, носило ім'я Миколи Бажана). Автор численних перекладів, у тому числі поем Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937), Алішера Навої «Фархад і Ширін» (1947), Давида Гурамішвілі «Давитіані» (1949), віршів Олександра Пушкіна, Володимира Маяковського, Симона Чіковані[ru], Юліуша Словацького, Ципріана Норвіда, Ярослава Івашкевича, Райнера Рільке та інших, оперних лібрето. Один із авторів гімну УРСР та перекладу українською мовою гімну СРСР.
Помер 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Автори надгробного пам'ятника – скульптор Іван Макогон, архітектор Олег Стукалов.
 
2. Перекладацька діяльність.
 
З особливою дбайливістю, сказати б, з пієтетом поставився М. Бажан і до перекладу збірки Д. Гурамішвілі «Давитіані». Переклад цей набуває символічного значення, адже автор збірки великий грузинський поет Д. Гурамішвілі – один з тих славетних наших предків, які започаткували дружбу між українським і грузинським народами, який більшу частину свого життя провів на Україні. Тут він писав свої невмирущі твори, тут він залишився назавжди. Д. Гурамішвілі з когорти перших наших великих гуманістів і прогресивних діячів літератури, які у сроїх творах підносили тему незламної дружби між українським та грузинським народами.
Віртуозні переклади «Давитіані» Д. Гурамішвілі, так само як «Витязя у тигровій шкурі», стали справжнім надбанням українського народу, назавжди увійшли в його культурну скарбницю, збагатили українську поезію низкою перлин справді високохудожніх образів і водночас здивували вмінням проникати в найпотаємніші, найскладніші нюанси першотвору.
«Давитіані» Д. Гурамішвілі – дивовижна за своєю жанровою структурою та творчою історією збірка. Створена у XVIII ст., вона за проблематикою, за ідейно-художнім спрямуванням і мистецьким виконанням і сьогодні, в наш космічний вік хвилює серця читачів, захоплює їх, виховує в них чесність, благородство, ніжність, мужність, вчить, як треба любити Батьківщину, свій народ, інші народи. Ставши реформатором грузинського віршування, Д. Гурамішвілі започаткував не лише демократичний напрям у грузинській літературі. «Його просвітительські погляди, – як справедливо зазначає український учений М. Т. Яценко, – виявляють велику подібність до просвітительських ідей Сковороди і багато в чому співзвучні з поглядами як Котляревського, так і П. Гулака-Артемовського, В. Капніста та інших вітчизняних демократів-гуманістів того часу». Д. Гурамішвілі перший з грузинських письменників оспівав красу української жінки, ввівши тим самим у нашу літературу українську тему. «Давитіані» – багатопланова за своїм змістом збірка. Особливе місце в цій, присвяченій по суті молоді, «отрокам» збірці посідають ті твори, в яких поет розглядає питання, пов’язані з навчанням та вихованням, ті, в яких відбилися дидактичні трактати грузинського поета-класика. Основна цінність цих творів полягає в їх реалістичності, життєвості. Вони грунтуються як на основі власного досвіду поета, так і його сучасників та попередників.
У них, як справедливо зазначає академік О. Барамідзе, Д. Гурамішвілі «повчає, що освіта підносить людину розумово й морально, допомагає приборкати не гідні людини пристрасті, дає ключ до пізнання істини; неуцтво – це ганьба для родини, суспільства, країни, науки – нещастя батьків, родичів, цілого народу».
Майже в кожному творі ми знаходимо думки, що розкривають цю тему. Однак, звичайно
Фото Капча