Життя та творчість Миколи Бажана

 

 

Майже півстоліття працює над перекладами з грузинської видатний український поет М. Бажан. Завдяки його копіткій, важкій, але водночас благородній праці мовою великого Кобзаря нині звучать твори Н, Бараташвілі, А. Церетелі, Важа Пшавела, С. Чиковані, І. Абашідзе, К. Калане та багатьох інших майстрів грузинської класичної та сучасної поезії. Перу М. Бажана належить один з найкращих перекладів поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» Українською мовою вперше (ще в минулому столітті) твір переклав Олекса Навроцький. Пропагандистом поеми в ті самі часи виступав також Михайло Гулак. Повний переклад здійснив у 1937 р. Микола Бажан – великий знавець і популяризатор грузинської літератури в Україні. Основний доробок Бажана 30-х років, по розгромі України, не у власній поезії, а в перекладах. Він, як і Тичина, приділяв східнім літературам особливу увагу та розглядав Схід як «шкурну» проблему України. Схід є органічним складником і стилю Бажана.

Вірш, яким написано «Витязя в тигровій шкурі», називається шаїрі. Він складається з 16 рядків, у яких римуються кожних чотири. «Витязь у тигровій шкурі»- епічна поема, котру написав у XII столітті (однак, найдавніші відомі примірники походять із XVI століття) грузинський поет Шота Руставелі. Уперше поему було надруковано 1712 року в Тбілісі. У поемі Руставелі міркує про гуманістичні ідеали Європи Середньовіччя: чемність, почуття любові, дружба, ввічливість, завзятість та мужність. Герої поеми відважні, філантропічні та шляхетні. Також, персонажі не лише грузини – описані в поемі події розгортаються й в інших регіонах світу: на Аравійському півострові, в Китаї та Індії. В історії йдеться про пристрасні пошуки жінки, символу сонця, котру викрав на захід, через море, витязь, що виконує складне завдання її божевільного шанувальника. Поема «Витязь у тигровій шкурі» у всій її складності відображає епоху грузинського феодалізму, відомого під назвою «патронкмоба» (патронат). Головні та ідеальні герої поеми – Таріел і Автанділ – це типи відданих і шанобливих «КМА» – васалів, безкорисливих служителів свого патрона, вихованих і статечних, глибокодумних царедворців, хоробрих і самовідданих лицарів. У поемі ідеалізується відданість васала і борг перед царем – вищим патроном. Безпосередні васали царя, царедворці та інші вельможі або знатні люди також володіють власними підданими васалами-вельможами (як, наприклад, Автанділ, Таріел та ін.) Таким чином, громадськість, відображена в поемі, є як би ланкою патронатскіх або, вірніше, сюзеренно -васальних взаємин, Руставелі романтизує гуманістичні форми цих взаємин: «краще всякої закоханої пари взаємно люблять один одного сюзерен і васал», заявляє він. Автор навмисно попереджає читачів: «служба своєму сюзерену (патрона) ніколи не пропаде даремно». Але поет сприймає сюзеренів лише «рідними, солодкими, благомілостівимі, уподібнює небу, що виділяють милість». Руставелі – затятий поборник гуманістичного монархізму, що базується на засадах сюзерену-васальних взаємин і династичного легітимізму. Одним з центральних мотивів поеми є культ лицарства, військова доблесть і мужність. Ідеалізованої поетом герой-лицар відданий ісамоотвержен в дружбі і в товаристві. Дружба і товариство – основа лицарського правопорядку; солідарність і самопожертва – плеканий ідеал Руставелі. Лицарі безкорисливо і безоплатно захищають торговців від піратів і розбійників, з величезною повагою і повагою ставляться до жінки, протегують і допомагають вдовам і сиротам, нужденним, незаможним. Руставелі проповідує щедрість, рівномірну милість «до великим і малим», «так як сонце однаково осяває своїми променями і троянди і послід». Він ратує за вільну любов, за вільний «вибір в дружини». Оспівуючи любов, чужу корисливих почуттів, Руставелі пристрасно засуджує бездушність і неприборкані сексуальні жадання. Примітно, що і руставелевской кохання – « міджнуроба «- притаманні форми патронатскіх (сюзерену-васальних) взаємовідносин. Улюблена жінка за своїм становищем є найвищим патроном-сюзереном, закоханий ж витязь лише» всепреданнейшій «васал-слуга (КМА). Характерно і те, що героїні (Нестан і Тінатін) і в соціальному відношенні належать до кола патронів (сюзеренів).

У поемі знайшли відображення і риси побуту купецького стану. Натомість Таріела і Автанділа ми бачимо вже Усена, а Нестан і Тінатін тут, у цьому середовищі, змінює Фатьма. Але яка прірва лежить між ними і як протиставлені їх фізичні та моральні якості. Найближчий приятель («Аріф») царя Гуланшаро (представник купецтва), як і царедворець Усен, показаний фізичним виродком і морально занепалої особистістю, хоча в торгівлі він чимало досягає успіху. Такий же негативною постаттю є і Фатьма, жінка легкої поведінки. У купецької середовищі натомість аристократично-лицарського великодушності і стриманості панують малодушність і жадібність. Щедрість і скромність тут поступаються місцем скнарості і користолюбству, відданість і моральна чистота – моральної неприборканість і розпусти. Руставелі виразно протиставляє лицарські традиції купецьким вдач. У цьому відношенні його симпатії безумовно на боці феодально-лицарської середовища. У цій поемі прославляються відданість і дружба між людьми різної національності, оспівуються жінка, краса кохання, любов до рідного краю, підносяться високі людські чесноти, моральні цінності, глибокі почуття, вічні для всіх часів і народів. Саме тому «Витязь у тигровій шкурі» – не лише видатна пам’ятка старовини. Це твір вічний, він лишається живим у всі часи. Поему написано соковитою народною мовою. Чимало афоризмів з твору Руставелі ввійшли до скарбниці народної мудрості.

 

 

Безумовно, барокко і романтизм – головне успадкування Бажана. Романтизм, як слушно зауважив Дмитро Чижевський, не зменшив, а збільшив наслідки барокко. Цікаво, що майже одночасно українське барокко і «бароккову людину» XVII – XVIII сторіч відкрив Бажан в УРСР (його «Брама» з «Будівель» – пряма маніфестація того відкриття) і Дмитро Чижевський на еміграції у своїх нарисах про українське літературне барокко. У зміні і повторах культурно-історичних типів і циклів ніби знову повіяло в нашому столітті духом і настроєм барокко. Якою мірою доба самостійницької і бурхливої Хмельниччини і «Малоросійської Колегії» подібна до доби Української Революції і держави 1917 – 1919 рр. та УРСР, такою мірою і дух «бароккової людини» присутній у стилі Бажана. Якою мірою доба прусського мертвотного феодального бюрократизму подібна до московського комуністичного тоталітаризму, такою мірою і романтично-сатиричний бунт Гофмана відлунюється в поезії Бажана. Та аналогія не тотожність. На Україні, яку Сталін 1918 року назвав «світовим вузлом» суперечностей, розігралась і досі триває гра велетенських сил – Заходу і Сходу, України і Росії, аграрного і індустріального світу, принципу здиференційованої єдності і принципу тотального моноліту. Може, тому і в стилі Бажана не грає ролі «краса», а насамперед діє в його естетиці сила. Сила стихій, сила закономірності, сила суперечностей, гра сил і їх ритмів. А найбільше сила людини на тлі вищих від неї законів світу. І в цю гру поет кидає і велику силу свого таланту, цілої своєї незвичайної особистості. З несамовитістю експресіоніста й романтика, з точністю конструктора, оперуючи брутальною метафорою, антитезами сил і їх ритму, копальнями життьової фактури і найбагатшим в українській поезії словником, розпікаючи вогнем сатири і трагічного патосу мову, він опановує барокково-романтичний хаос свого розбурханого до дна часу і своєю естетичною інтуїцією дає йому цілеспрямованість.

 

 

1. Заглинський М. В. Микола Бажан. Життєвий і творчий шлях. К., 2006.
2. Юрій Лавріненко. Українське слово. – Т. 2. – К., 1994.
3. УМЛШ. – 1980. – № 1. – С. 14-20.
4. Голубєва З. С. Микола Бажан: Нарис творчості. – К. : Дніпро, 1984. – 207 с.
5. Карбований слів володар: Спогади про Миколу Бажана. – К. : Дніпро, 1988. – 520 с.