Зимівниківська культура раннього мезоліту Лівобережної України

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації виносилися автором на розгляд наукової громадськості у виступах та доповідях на міжнародних (Харків, 1995), всеукраїнських (Переяслав-Хмельницький, 1996) і регіональних (Донецьк, 1995; Полтава, 1989; 1997) конференціях та наукових читаннях, засіданнях відділу археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Результати дисертації відображені у 9 публікаціях: в тому числі статті у наукових журналах – 3, у збірниках наукових праць – 3, матеріалах і тезах конференцій – 3. 

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (з підрозділами), висновків, списку використаних джерел, таблиць та ілюстрацій (у двох додатках). Обсяг дисертації: текст – 178 с., список використаних джерел – 22 с. (345 найменувань), перелік скорочень – 1 с., таблиці та ілюстрації – 42 с. 

 

 

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, формулюється мета та основні завдання роботи, аналізується джерельна база, методика й методологія вивчення проблеми, теоретичні засади дослідження, визначається наукова новизна та практичне значення дисертації, вказуються дані про апробацію результатів та основні положення роботи, що виносяться на захист, її структуру й обсяг. 

Розділ I. Історіографія питання.

Виділенню зимівниківської культури передував тривалий період накопичення матеріалів. Перші пам’ятки, в колекціях яких згодом було вилучено зимівниківський компонент, почали досліджуватися ще в 1920-ті рр. Та обмеженість джерелознавчої бази довго заважала помітити своєрідність одних або ж змішаність інших збірок і їх відносили до краще вивчених на той час археологічних спільнот. 

Лише опрацювання комплексів стоянки Зимівники I на Луганщині дозволило О.Ф. Гореліку (1984) порушити питання про необхідність виділення в мезоліті басейну Сіверського Донця та Приазов’я нового типу пам’яток. Д.Ю. Нужний (1986) помітив подібність цих матеріалів знахідкам з о. Сурський V і зблизив з ними ряд відомих стоянок Надпоріжжя та Подонців’я. 

О.Ф. Горелік вбачав аналогії зимівниківській групі в матеріалах чохської культури Кавказу. Спостереження за відмінностями крем’яної індустрії нижнього, датованого пребореалом, і 2-го комплексів Зимівників лягли в основу періодизаційної схеми розвитку групи, яка, як він вважав, прийняла участь у формуванні донецької культури і згодом сама відчувала зворотні впливи. 

Деякий час пам’ятки типу Зимівники I, о. Сурський V та В’язівок 4а розглядалися окремо. Однак з початку 1990-х рр. дослідникам вдалося прийти до узагальненого розгляду всіх зимівниківських матеріалів, що дозволило з’ясувати багато раніше невирішених питань. Так, Д.Ю. Нужний (1992) окреслив просторові та часові межі існування культури, синхронізував її ранні прояви з фінальноплейстоценовими шан-кобинською, свідерською культурами та пам’ятками типу Білолісся, навів узагальнений опис зимівниківської крем’яної індустрії, підкреслюючи її близькість пісочнорівській, ієнєвській та усть-камській спільнотам східноаренсбурзької традиції. Крім того, він зупинився на технології виготовлення і проблемі використання властивих культурі мікролітів, відмітив особливості пам’яток різних регіонів. 

В.Ю. Коєном була запропонована інша схема розвитку в’язівоцької, за його назвою, культури. Її пам’ятки набули поширення в Подніпров’ї в кінці алерьоду – на початку пребореалу в результаті інфільтрації з Криму частини шан-кобинського населення і в свою чергу при можливому впливі аренсбурзьких племен виступили генетичним підгрунтям пісочнорівської культури. 

В.О. Манько територію поширення зимівниківської культури обмежив Північно-Східним Приазов’ям і запропонував гіпотезу про можливість виникнення її індустрії на місцевій приазовській палеолітичній основі в результаті технологічного стрибку, стимульованого поганою якістю кременю. Сабівка та Зимівники І/3, які представляли ранній етап культури, вважалися одними з перших у Східній Європі комплексів з геометричними мікролітами. З міграцією частини зимівниківського населення в північному й західному напрямках він пов’язав генезу Пісочного Рову та Ієнєво. Дослідник вважав, що спільнота існувала аж до раннього атлантикуму включно і була асимільована носіями донецької культури. 

В пізніших працях О. Ф. Гореліка територіальні рамки явища окреслені Північно-Східним Приазов’ям, хронологічні – 8-5 тис. до н. е. Охарактеризовано топографію стоянок, крем’яну індустрію, житла, господарство. Вказано на контакти з населенням пам’яток типу хут. Шевченко, донецької, кукрецької, нащадками гірськокримської та осокорівської культур. Виділено два етапи розвитку. Відзначено, що докладно дальша доля спільноти не з’ясована. 

Л.Л. Залізняк синхронізував перші прояви культури з пізньодріасовими пам’ятками типу Білолісся, а в цілому датував пребореалом-бореалом, розділяючи її розвиток на два етапи. На його думку, культура сформувалася на основі пам’яток типу Борщево ІІ. Впливи ж фінальнопалеолітичної красносільської культури зумовили відщеповість її індустрії та своєрідність мікронабору. Вчений заперечив можливість участі зимівниківської людності в генезі Пісочного Рову, оскільки обидві спільноти розвивалися в умовах взаємовпливів приблизно одночасно. Участь зимівниківської культури у виникненні донецької мезолітичної визнавалася цілком ймовірною. 

Л.Л. Залізняком та І.М. Гавриленком і в статтях останнього при характеристиці культури звернуто увагу на локальні відмінності пам’яток західної частини ареалу, зумовлені контактами з пісочнорівською спільнотою. Уточнено періодизацію розвитку культури. Підтверджено думку про її генезу на базі пам’яток типу Борщево II під впливами Красносілля та про можливість участі у формуванні донецької культури. Здійснено спробу реконструкції господарства та способу життя мисливців ранньоголоценового лісостепу. 

Розділ II. Природні умови фінального плейстоцену-раннього голоцену. 

Ареал поширення пам’яток зимівниківської культури згідно геоморфологічного поділу охоплює простори Придніпровcької низовини, південно-західні відроги Східноєвропейської височини, західні