Зимівниківська культура раннього мезоліту Лівобережної України

У відщепів з вторинною обробкою напівкрута, інколи підгострювальна ретуш вкриває бічні окрайки, зрідка кінці. Між нечисленних ретушованих платівок спеціально оформлених знарядь мало. Скобелі морфологічно стійких груп не утворюють. Питома вага перфораторів, сокир, відбійників, ретушерів мізерна. Форма грубих двобічно оббитих сокир типу транше диктувалася обрисами заготовок. 

Переважання відщепових заготовок та їх товщина передбачали застосування при виготовленні знарядь обрубуючого краї скалок крутого та напівкрутого ретушування. Інші види ретуші розповсюдження майже не отримали. При виробництві мікролітів використовувалися прийоми мікрорізцевої та псевдомікрорізцевої техніки. 

Коло аналогів зимівниківській індустрії обмежується матеріалами більш північних та північно-східних постаренсбурзьких культур лісової зони Східної Європи, з яких територіально найближчі пісочнорівська та усть-камська. 

Локальні варіанти. Зимівниківські стоянки Надпоріжжя та Нижнього Подніпров’я (Сурський V, Анастасівка) відрізняє менша відщеповість, найвищі показники платівчастості, присутність низьких трапецій, окремі з яких подібно осокорівським мають ретушовану виїмку на верхній основі, а також середньовисоких сегментів. 

В західній частині ареалу (Загай І, В’язівок 4а) зростає асиметричність трапецій і трикутників. Різці та скребачки В’язівка 4а близькі за типом пісочнорівським. Крім того, на стоянці домінують нуклеуси з однією прямою площадкою, тоді як в Сабівці, Зимівниках I/2 – двоплощадкові ядрища, більшість з яких мали косі відбивні площадки. Проте на пам’ятках басейну Сіверського Донця не зустрінуті сегментоїдні вістря з затупленою спинкою. 

Зазначені відмінності пояснюються контактами зимівниківського населення з людністю інших культур: на півдні ареалу – з носіями осокорівської традиції у її найпізніших проявах, на заході, поблизу вододілу Десни і Сули – пісочнорівської культури. 

Виділені три локальні варіанти за найбільш представницькими комплексами названо сурсько-острівським (пам’ятки Надпоріжжя та Нижнього Дніпра), сабівським (басейн Сіверського Донця) та в’язівоцьким (лісостепове Лівобережжя Дніпра). 

Кістяні вироби зимівниківської культури представлені проколками, виготовленими на одному з кінців трубчастих кісток дрібних тварин, лощилами з заокругленою і заполірованою з обох боків робочою окрайкою, долотами з розколотих великих трубчастих кісток, голкоподібними наконечниками з овальним чи підпрямокутним перетином стрижня, конічними або дещо сплощеними вістрям та насадом. Частина цих речей, вірогідно через конструктивну простоту та універсальність прийомів виготовлення, має широке коло аналогів. Разом з тим окремі типи знарядь, відомі також в матеріалах лісової зони, не мають паралелей в пам’ятках культур пізнього палеоліту-мезоліту, пов’язаних зі степовою зоною України і Гірським Кримом. 

Витвори мистецтва. Окремі кістяні вироби в’язівоцької стоянки прикрашали вигравійовані зигзагоподібні лінії, різнонаправлені жмутки ліній, вписаний в овал прямокутник. Стилістично й за технікою нанесення вони виконані в типовій для мезоліту манері. 

Будівельні традиції зимівниківського населення найповніше розкривають матеріали В’язівка 4а. Конструктивно всі житла стоянки дуже подібні, а відрізняються лише за площею. В плані їх котловани мали неправильно-підокруглу форму. Максимальна потужність заповнення близько 30 см. Інтенсивність його забарвлення поступово зростала в напрямку від периферії до більш заглибленого центру і в придонній частині відкладів. 

Центральні частини котлованів являли собою майже чорні від вуглистої сажі овальні плями діаметром до 2 м і потужністю до 10 см, в яких інколи вдавалося зафіксувати лінзу прокалу. 

Скоріше всього, ці житла являли собою округлі в плані злегка заглиблені в землю, вкриті дерном, берестом чи шкурами каркасні конічні конструкції у вигляді чумів. Схоже, подібна споруда існувала на стоянці Загай І. 

Як тимчасові укриття з використанням каміння могли зводитися вітрові заслони (Зимівники I/3). 

На стоянці В’язівок 4а поруч з житлами виявлені господарські ями, призначені, судячи з їх заповнення, для зберігання риби. 

Хронологія та періодизація. Для розробки цих питань важливе значення має отримана для В’язівка 4а серія радіовуглецевих визначень. Згідно них стоянка датована пребореальним часом. Її культурний шар залягав у товщі похованого ранньоголоценового важко-суглинистого грунту (визначення д. г. н. Ж.М. Матвіїшиної), що підстилався світлим лесоподібним причорноморським суглинком. 

Тож Сабівка і Зимівники I/3, культурні шари яких приурочені, відповідно, до межі причорноморського лесу й викопного грунту та до покрівлі карбонатного бурого суглинку пізньопричорноморського часу, можуть відноситись ще до пізньодріасового періоду, принаймні до рубежу плейстоцену-голоцену. 

Зимівники І/3, Сабівка, Сурський V демонструють найбільш архаїчні риси індустрії. Вироби цих стоянок вирізняються значними розмірами та грубістю форм, індустрія загалом – відщеповістю, хоча рівень платівчастості був дещо вищим, ніж у пізніших комплексах. Платівки ограновувалися недбало. Пізньопалеолітичний вигляд мають скребачки та різці. Останні – здебільшого ретушні на неправильних грубих платівках, хоча значну роль відіграють і кутові. Серед скребачок переважають кінцеві на платівчастих відщепах, невеликою кількістю представлені кінцеві на платівках та подвійні. 

Дальший напрямок розвитку культури демонструють Загай та В’язівок 4а. Їх індустрія характеризується зростанням відщеповості. Виготовлені на невеликих відщепах скребачки та різці набувають виразний мезолітичний вигляд. Поширюються підокруглі та округлі скребачки. В групі різців на перше місце висуваються кутові. При цьому дещо менша асиметричність трапецій, наявність виразної серії симетричних та асиметричних сегментів, численність різців на грубих “палеолітичних” платівках в комплексі Загаю свідчать про його дещо старший вік порівняно з В’язівком 4а. 

Тож в розвитку культури виділяються два етапи, хронологічні рамки яких охоплюють: сабівський – рубіж фінального плейстоцену-раннього голоцену, в’язівоцький – пребореал та бореал. 

Таке датування дозволяє синхронізувати зимівниківську культуру з пізніми осокорівськими