Адаптивність сортів озимої пшениці й еколого-біологічні основи регуляції їхньої продуктивності в південному Степу України

В осінній період за сприятливих умов зволоження, тривалої і теплої осені на формування конуса наростання впливали як попередники, так і мінеральні добрива та азотфіксатори, які збільшували конус наростання на 7-9%. За посушливих умов впливу цих чинників не спостерігалося. За період зимівлі у варіантах із азотфіксаторами процеси диференціації конуса наростання протікали більш інтенсивно.

Біологічний контроль за станом рослин озимої пшениці. Навесні у напівкарликових сортів озимої м'якої і твердої пшениці (Обрій та Корал одеський) формувалася більш висока потенційна продуктивність колоса. На IV-V етапах органогенезу в них закладалася більша кількість колосків і квіток. Процес біологічної азотфіксації на фоні азоту мінеральних добрив стимулював в основному утворення богатозерних колосків у колосі у напівкарликових сортів озимої м'якої і твердої пшениці. Ці сорти мали більш високий вміст у загальній масі три- і чотиризерних колосків. Тому вони реагували на процеси азотфіксації підвищенням продуктивності колоса, а середньорослі – збільшенням числа продуктивних пагонів. У напівкарликових сортів роль бічних пагонів в озерненості рослини змінювалася порівняно мало, що свідчить про синхронність їхнього розвитку. Вплив біопрепаратів азотфіксуючих бактерій на розвиток конуса наростання рослин, вирощених по чорному пару, був адекватним внесенню 60 кг/га азоту. У рослин, розміщених після стернового попередника, азотфіксація досягала максимуму за внесення 60 кг/га азоту і за таких умов відмінності в розвитку колоса у порівнянні з пшеницею, посіяною по чорному пару, були незначними.

Нагромадження і перерозподіл сухої речовини в період репродуктивного розвитку в сортів озимої пшениці. У фазі цвітіння в структурі біомаси напівкарликових сортів пшениці переважала частка листя та колоса за рахунок меншої маси соломини (на 4, 4-10, 6%). Покращення умов росту рослин сприяло розвитку фотосинтетичного апарату і збільшенню розмірів колоса, але при цьому стабільно знижувалася частка міжвузля. Переважаючий розвиток колоса у напівкарликових сортів зумовив і більший показник відношення маси колоса до маси листка, що створювало велике навантаження на асиміляційний апарат. Тому при вирощувані пшениці, посіяної по чорному пару в середньому 1982-1989 рр., у сорту Одеська півкарликова з вегетативної частини в зерно утилізувалося 37, 5% сухої речовини, тоді як у середньорослого сорту – 29, 3%, у посівах після стерньового попередника різниця склала відповідно 46, 1 і 35, 6%. Це пов'язано з тим, що даний сорт має краще озернення колоса і колоска, в розвитку зернівок якого відзначається асинхронність, що супроводжується тривалими фотосинтетичними процесами і більш ефективною реутилізацією. Озерненість колоска Одеської півкарликової, вирощеної по пару, становила 2, 01, після озимої пшениці – 2, 00 зерна, Одеської 51 – відповідно 1, 83 і 1, 89.

Щоб з’ясувати, наскільки ступінь реутилізації сухої речовини, а також її доля у формуванні врожайності залежать від факторів навколишнього середовища, за період з 1982 по 1991 р. були проведені регресійні аналізи. Виявлено, що у середньорослого сорту м'якої пшениці підвищення температури повітря в репродуктивний період на 1˚С блокує ростову функцію і показник реутилізації у формуванні урожайності зростає у пшениці, посіяної по чорному пару, на 21, 1, після озимої пшениці – на 10, 3%. Кожні 10 мм опадів підвищили ступінь реутилізації у Одеської 51, посіяної після стерньового попередника, на 14, 1, у Корала одеського – на 14, 0%, а значення реутилізації у врожаю зросло у середньорослого сорту на 9, 7, у напівкарликового – на 3, 6%. Аналогічний вплив мали й азотні добрива. Цей показник для обох сортів був нижчим на 0, 85% на кожні 10 кг діючої речовини азоту добрив. У пшениці сорту Одеська 51, посіяної по пару, при, збільшенні гідротермічного коефіцієнта на 0, 1 частка реутилізованих асимілянтів у формуванні урожайності збільшувалася на 5, 4, у сорту Корал одеський – на 2, 3%, при розміщенні пшениці після стерньового попередника ступень реутилізації сухої речовини з вегетативної маси у Одеської 51 зросла на 6, 9 та у Корала одеського – на 7, 4%. У твердої пшениці за збільшення періоду від цвітіння до кінця воскової стиглості лише на один день частка реутилізації зменшувалася на 5-6%.

Вологість ґрунту і водоспоживання озимої пшениці в залежності від умов вирощування. В зоні південного Степу умови вологозабезпеченості багато в чому обумовлюють розмір врожаю та його якість. В дослідах до початку весняної вегетації в метровому шарі ґрунту під озимою пшеницею, посіяної по чорному пару, як показали результати досліджень за 18 – річний період, в середньому накопичувалося 129, 9 мм продуктивної вологи, після стерньового попередника – на 14, 7 мм менше. У роки, коли за осінньо-зимовий період випадала значна кількість опадів (200 мм і більше) до відновлення весняної вегетації, водозапаси під озимою пшеницею після обох попередників вирівнювалися. В посушливі роки відчувалася у цьому відношенні перевага чорного пару і запаси вологи в ґрунті нівелювалися у фазі колосіння, а у фазу повної стиглості вологість ґрунту під пшеницею, посіяною по пару, була дещо меншою, ніж після стерньового попередника.

Встановлена залежність рівня