Адміністративна відповідальність неповнолітніх

 

Вступ

РОЗДІЛ І. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ

1. 1 Поняття та ознаки відповідальності

1. 2 Підстави адміністративної відповідальності

РОЗДІЛ ІІ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Висновок

Список використаних джерел

 

Зміни, що відбуваються у політичній, економічній і соціальній сферах, духовно-моральні труднощі нашого життя стали істотним фактором, що дестабілізує традиційні сімейні відносини. З кожним роком збільшується кількість сімей, не здатних належним чином забезпечити утримання і виховання дітей. Заявило про себе так зване „соціальне сирітство”, тобто сирітство при живих батьках. Падіння рівня життя, збільшення числа неблагополучних родин, втрата моральних цінностей призвели до того, що діти найчастіше „витісняються” на вулицю, наслідком чого є небачене зростання протиправних вчинків, що скоюються неповнолітніми.

Правовий статус дітей як громадян держави у вітчизняній правовій системі не залишається поза увагою та знаходить документальне відображення у низці нормативно-правових актів. Перш за все певні гарантії прав дитини передбачені Конституцією України. У Сімейному кодексі України реалізовано право дитини мати ім’я від народження, встановлено місце, порядок та строки реєстрації народження, а у Законі „Про громадянство України” закріплено право дитини мати громадянство.

У інших законодавчих актах зафіксовано новий погляд на становище дітей, визначено пріоритетність їх інтересів, значення останніх для благополуччя суспільства. Але значна частина вказаних норм має насамперед декларативний, ніж практичний, характер. Це призвело до того, що законодавство про права дитини здебільшого не реалізується, а то й просто порушується. Відсутність чіткого механізму контролю за його виконанням та неспроможність державного забезпечення неухильного дотримання гарантованих дитині прав, позбавляє її надійного соціального захисту. Жорсткі реалії сучасного економічного, соціально-демографічного і культурного становища у нашій країні об’єктивно довели не тільки безсилля держави у вирішенні проблем неповнолітніх, а й те, що сьогодні діти залишені сам-на-сам зі своїми проблемами, методи і шляхи розв’язання яких вони обирають самостійно. Прямий наслідок цього – збільшення кількості підлітків, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм і які стають об’єктом нагляду правоохоронних органів.

Як свідчать дані МВС України, тільки у 2005 році виявлено 42520 неповнолітніх правопорушників, за вчинення адміністративних правопорушень затримано 17191 особу; 12960 неповнолітніх було притягнуто до адміністративної відповідальності. Крім того, 1386 осіб притягнуті до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних проступків у складі груп, з них – 1038 неповнолітніх [5, 121].

Аналіз стану і причин протиправної поведінки неповнолітніх свідчить, що у більшості випадків вона є наслідком недбалого виконання батьками своїх обов’язків по вихованню дітей або ж неправомірних дій саме батьків або осіб які їх замінюють. Вирішення зазначених проблем стане вагомим внеском у запобігання девіантній поведінці неповнолітніх. Тому питання адміністративної відповідальності неповнолітніх, а також батьків або осіб, які їх замінюють, потрібно і доцільно досліджувати комплексно, оскільки виникає необхідність визначення меж відповідальності кожного з цих суб’єктів при вчиненні правопорушень неповнолітніми.

Не випадково проблема боротьби з протиправною поведінкою неповнолітніх привертає увагу науковців різних галузей права, а також спеціалістів у сфері соціології та психології. Питання адміністративної відповідальності у цілому і адміністративної відповідальності неповнолітніх, зокрема, висвітлені у працях таких вчених-адміністративістів, як: В. С. Анджиєвський, Д. М. Бахрах, М. І. Ветров, І. О. Галаган, І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Є. В. Додін, І. К. Ігошев, А. П. Клюшніченко, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюк, В. К. Колпаков, С. Ф. Константінов, Я. М. Квітка, Д. М. Лук’янець, М. П. Легецький, Б. М. Лазарев, Н. М. Мироненко, Г. М. Міньковський, О. І. Остапенко, О. П. Рябченко, В. П. Столбовий, М. С. Студенікіна, Ю. О. Тихомиров, Я. Ю. Шевченко, О. М. Якуба та інших.

 

 

Адміністративне стягнення – це міра відповідальності, яка і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень:

- попередження;

- штраф;

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація:

- предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові: права керування транспортними засобами, права полювання;

- виправні роботи;

- адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

- зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

- попередження;

- догана або сувора догана;

- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим