Адміністративно-правові методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ

Адміністративні методи, що володіють вольовим, зобов’язуючим характером, не можна ототожнювати з волюнтаризмом, свавіллям, адмініструванням, які, по суті, є антиподами адміністративних методів.

Методи використовуються в реальному процесі адміністративної діяльності. У зв’язку з цим повинні враховуватися актуальні завдання, що стоять перед адміністративною діяльністю, особливості та стан суб’єкта та об’єкта діяльності, характер та специфіка конкретної життєвої ситуації, можливості ефективного використання наявного арсеналу методів, внутрішні та зовнішні умови, в яких здійснюється адміністративна діяльність, та інші об’єктивні чинники, які залежать від волі суб’єкта адміністративної діяльності. Суб’єкт повинен враховувати об’єктивні чинники та умови, а також брати до уваги факт існування внутрішньої і зовнішньої адміністративної діяльності і її видів (напрямків).

При виборі і використанні методів важливо визначити найбільш ефективні з них, або оптимальну комбінацію методів для вирішення справи (питання), вміло застосувати вибрані методи в процесі адміністративної діяльності. Мистецтво обрання та застосування методів вимагає уважного спостереження за станом сфери адміністративної діяльності міліції. Застосування методів без урахування об’єктивних умов і змін, що відбуваються в діяльності, веде до зниження їх дієвості. І, навпаки, використання методів виявиться ефективним, якщо їх застосування здійснюється з урахуванням розвитку процесів, що відбуваються у сфері адміністративної діяльності, накопиченого досвіду.

За допомогою методів адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України можна забезпечити високу ефективність діяльності працівників міліції, злагодженість роботи, сприяти нормальній взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю в питаннях забезпечення громадської безпеки. Найвагомішими серед них є переконання та примус, які визнають також універсальними і всеохоплюючими методами публічного адміністрування в цілому [3, с. 107]. Їх широко застосовують в усіх сферах управлінської діяльності, в т. ч. у боротьбі із правопорушеннями; вони становлять систему засобів впливу держави (в особі її відповідальних органів та посадових осіб) на свідомість і поведінку людей, є необхідною умовою нормального функціонування суспільства, будь-якого державного або громадського об’єднання, всього процесу управління. Застосовуючи ці засоби, держава забезпечує функціонування всієї суспільної системи, організованість, дисциплінованість, охороняє працю та побут людей, нормальну соціальну обстановку в країні [4, с. 28]. Але в даному виді адміністративної діяльності застосовуються різні варіанти переконання та примусу, що дає підставу для виділення інших методів цієї діяльності (координація, узгодження, інструктування), зокрема психологічних (психологічне спонукання, мотивація, авторитет), адміністративних та економічних.

Методи переконання та примусу взаємопов’язані, обумовлені рівнем розвитку суспільних відносин. Розглядаючи переконання, як один із методів державного регулювання, необхідно розкрити значення цього терміна. Переконання – це безпосередній вплив на свідомість, волю і емоції об’єктів регулювання через роз’яснення їм змісту, аргументування необхідності прийняття і реалізації відповідних рішень, заклик виконувати їх, а також матеріальне та ідеологічне позитивне стимулювання такого виконання [11, с. 173], тобто вплив на поведінку з метою добровільного виконання тих чи інших вимог держави, відображених у законах і підзаконних актах.

Зміст переконання, як особливого засобу правового впливу, на думку Ю. П. Битяка та В. В. Зуй, полягає в тому, щоб суб’єкти публічного адміністрування дотримувались правових вимог через їх внутрішнє визнання, а не внаслідок сліпого підкорення велінням влади [5, с 4]. Це означає впровадження дисциплінованості, розуміння того, що міцна громадська дисципліна і законність являють собою необхідну умову успішної побудови правової, незалежної, демократичної держави, а також формування свідомої звички, скерованої на дотримання правових вимог, почуття неприпустимості їх порушення, потреби активно боротися з правопорушеннями [6, с. 218].

Переконання містить систему заходів правового і не правового характеру, яка проводиться державними та громадськими органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних і заохочувальних заходів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог законів та інших правових актів [7, с. 4].

Таким чином, у діяльності органів внутрішніх справ особливе місце посідає переконання, як основний метод, що полягає в тому, що вони повинні свідомо та самовіддано виконувати покладені на них обов’язки з охорони громадського порядку і громадської безпеки, що є необхідною умовою виконання поставлених перед ними завдань. Переконання полягає у запровадженні виховних, роз’яснювальних та інших заходів, що становлять певну, чітко визначену систему, спрямовану на правове виховання громадян, їх залучення до правоохоронної та правозахисної діяльності. Це, так би мовити, система заходів, як правового, так і не правового характеру, щодо громадян, державних і громадських організацій, яка виявляється у вживанні виховних, роз’яснювальних, заохочувальних заходів із метою формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог нормативно-правових актів [8, с. 193].

Найчастіше метод переконання виконують служби органів внутрішніх справ України під час своєї профілактичної роботи, контактуючи з посадовими особами та громадськістю щодо виявлення правопорушень.

До основних форм переконання, які рекомендується застосовувати в охоронній та правозахисній діяльності, належить проведення семінарів, зборів та інших заходів, навчання та виховання, особливо правове, роз’яснення основних завдань громадських формувань із охорони