Акселерація як конвергентний процес в сучасному релігійному житті (медико-психологічний та демографічний аспекти)

Саме вона вважає, що соціальний інфантилізм «проявляється в прагненні покласти відповідальність за прийняття рішень на інших, зайняти позицію «вічної дитини» і розглядається як недостатня активність особистості» [3].

За думкою М. Губернюк, одним з ключових факторів, що впливають на процес демократизації українського соціуму, є притаманний, як пострадянському суспільству в цілому, так і конкретним учасникам політичного процесу феномен, що отримав визначення «політичний інфантилізм», який ґрунтується на домінуванні колективістко- патерналістської ментальності. «Політичний інфантилізм являє собою наслідок деформованої політичної соціалізації при якому окремий суб’єкт (індивід, колективний суб’єкт, лідер, влада) являє нездатність виконувати функції, покладені на нього суспільством і політичною системою». Тут вона посилається на О. В. Степанищенко, думку якого поділяє [4, 62].

Отже, ми маємо вже й в українському суспільствознавстві визначення «інфантилізму» як масового явища існуючого далеко за межами психології та деліктної поведінки підлітків. Взагалі, на Заході давно розглядається синдром «Пітера Пена», як небажання поривати з дитинством. А опитування дорослих показують, що наприклад, у Великобританії багато жінок відчувають свою дорослість лише у 32 літньому віці, а чоловіки аж на 43 року життя. «Чоловіча інфантильність часто зберігається до 40 років і навіть пізніше і середній вік дорослішання чоловіків складає 43 роки. В протилежність цьому жінки, як зясу- валось, дорослішають в 32. Саме в цьому віці у багатьох вже з’являються діти, отже дамам доводиться піклуватись не лише про великодорослих хлопчиках (своїх чоловіків), але й про дійсних діточок» [5].

За С. С. Степановим: «до контингенту релігійних та окультних сект і тренінгових груп належать одні й ті самі люди, більшість з яких можна зустріти й по тій чи іншій адресі, поки не знайдуть собі визначене місце, відповідно своїм індивідуальним нахилам. Головна психологічна характеристика цієї публіки – особистісний інфантилізм, соціальна непристосованість, відсутність сталої системи життєвих цінностей. По суті справи, ці люди незалежно від віку (хоча більшість достатньо молоді) перебувають у стані підліткової кризи, що затягнулося, чи якщо завгодно, кризи самовизначення» [6].

Звісно, негативне ставлення цього автора до «сект» не дозволяє йому розповсюджувати ці судження на так звані «традиційні релігії», хоча з історії нам відомо як негативно до більшості з них ставилися у соціумі за часів їх виникнення. А саме цікаве, з психологічної точки зору, це думка про те що не тільки в новітніх, а й в здавна діючих релігіях ми можемо побачити ту саму публіку. І молодь там ініціює аналогічні за суттю спроби довести свою виключність (згадаємо лише прихильників Д. Ентео у Російській православній церкві). За цією самою аналогією, можна схилитися до думки, що інфантилізм є явищем, притаманним сучасному релігійному життю взагалі, чи точніше сучасній релігійній публіці. Про це свідчить багато фактів, починаючи з угруповань за віком у багатьох сучасних деномінаціях, до залучення клоунів у відправлені культу.

Виникають й інші питання пов’язані з наслідками акселерації у біологічному та психологічному становленні сучасної людини та суспільства, що вона відтворює у самому тісному зв’язку з релігією, насамперед, зі стрімкім поширенням релігії у нашому соціумі в останні десятиріччя, та зростанням релігійного фундаменталізму у світі в цілому з одного боку, а з іншого, значної кількості невіруючих та атеїстів. Може одна з причин, яка обумовлює вищеназвані явища, і є неспроможність релігійних деномінацій подолати соціальний інфантилізм. Може, в умовах сучасної всебічної соціальній акселерації, релігія, як соціальний інститут, відстає від прискореного зростання розвитку інших соціальних інституцій.

І на останок обговорення ролі медико-психо- логічної акселерації в суспільстві, його виявів у релігійному житті, можна додати зауваження про те, що це відбувається на тлі швидкого зростання людського віку у розвинутих країнах, в наслідок чого зростає кількость людей похилого віку. В усі часи саме у останній віковій категорії, релігійність була вищою. А це фактор, який може розглядатися як шлях до подальшого ширшого відтворення релігії.

Задля характеристики акселерації у релігійному житті світу в демографічній площині ми звертаємось до даних, що були отримані за Всемірною християнською енциклопедією та представленні на з’їзді лідерів світових і традиційних релігій в Астані на початку нашого століття.

Відповідно за цими даними на початку ХХІ століття кількість населення складала 6055049000 людей. Отже за ХХ ст.. кількість людей зросла майже в 4 рази, а за ближчі 50 років зросте ще на третину. Найбільшою, але не домінуючою релігією є християнство, (33% загального населення). Далі: іслам – 19%; індуїзм -13, 4%; китайська етнічна релігія – 6, 4%; буддисти – 5, 9%; етнічні релігії – 3, 6%; нові азіатські релігії – 1, 7%; сикхи – біля 0, 3%; юдеї – біля 0, 2%; бахаї – біля 0, 1%.

За межами усіх релігій визнають себе 12, 7% населення Землі. Приріст християн відбувається у два з половиною рази повільніше ніж зростання усього іншого (нехристиянського) населення. Серед усіх релігій кількість людей, що сповідують іслам, зростає скоріше за інші. Серед християнських деномінацій за кількістю вірних зростає більше інших католицька церква (1, 3% чи 13, 5