Акушерство

1. Ліквідація спазму периферичних судин та гіпотензивна терапія:

• еуфілін 2, 4% розчин – 10 мл через 4-6 год. ;
• папаверину гідрохлорид 2% розчин, по 4-6 мл;
• сульфат магнію 25% – 20 мл в 100-200 мл реополіглюкі-ну внутрішньовенно крапельне під контролем AT з наступним переходом на внутрішньом'язове введення;
• якщо немає ефекту від седативно-гіпотензивної терапії, використовуть гангліоблокатори – пентамін (1-2 мл 5% розчину чи бензогексоній 1-2 мл 2% розчину).

2. Дегідратаційна терапія:

• манніт (по 100-200 мл 30% розчину внутрішньовенне крапельне) ;
• фуросемід по 20-40 мг, повторно через 4-6 год.

3. Ліквідація гіповолемії і гіпопротеїнемії:

• реополіглюкін 400 мл;
• гемодез – 200-400 мл;
• глюкозо-новокаїнова суміш (200 мл 20% розчину глюкози + 200 мл 0, 5% розчину новокаїну + інсулін 15 ОД) ;
• альбумін (100-200 мл) ;
• концентрований розчин сухої плазми – 150 мл. Слід пам'ятати, що білкові препарати вводять після нормалізації артеріального тиску.

4. Крім того, вводять десенсибілізуючі препарати – димедрол 1% – 1 мл (піпольфен – 2 мл, супрастин – 1 мл) внутрішньом'язово.

5. Нормалізація реологічних властивостей крові:

• суміш реополіглюкіну з гепарином (5-6 мг/кг) ;
• трентал 0, 1 внутрішньовенне крапельне.

6. Профілактика внутрішньоутробної гіпоксії плоду:

• сигетин – 2 мл 2% розчину;
• курантіл 2 мл внутрішньовенне;
• розчин глюкози 40% – 20 мл через 4-5 год. ;
• оксигенотерапія.

Під час нападу еклампсії алгоритм дії медсестри чи акушерки наступний:

• хвору слід захистити від падіння, ударів, повертають голову набік;
• якщо судом ще немає, необхідно провести інгаляцію фторотану і ввести дроперидол із сибазоном (1-2 мл чи промедолом (1-1, 5 мл 1% розчину) ;
• забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, у рот вводять роторозширювач, витягують язик язикотримачем; 
• після завершення нападу проводять інгаляцію кисню. Для запобігання повторним нападам застосовують короткочасні інгаляції фторотану або кисню з ефіром.

Завдяки інтенсивній терапії значно підвищується ефективність лікування прееклампсії та еклампсії, знижується материнська смертність.

При відсутності ефекту від комплексного лікування гестозу протягом 12-24 годин проводять розродження. Метод розродження вибирають у залежності від умов. При відсутності умов для розродження через природні пологові шляхи виконують операцію кесарського розтину.

 

Серед екстрагенітальної патології у вагітних жінок найчастіше зустрічаються захворювання серцево-судинної системи, зокрема, набуті вади серця. Вони займають перше місце серед причин материнської смертності. Саме тому лікар загальної практики повинен знати особливості перебігу захворювань серцево-судинної системи у вагітних жінок і вплив тієї чи іншої патології на перебіг вагітності, а також особливості ведення вагітності та пологів при цих захворюваннях.

Набуті вади, здебільшого, є наслідком перенесеного ревматизму. Найчастіше вражається мітральний клапан, рідше – аортальний, ще рідше – тристулковий.

У вагітних найчастішою формою вади серця є мітральний стеноз, хоча в деяких роботах з кардіології найбільш частою вадою вважають недостатність мітрального клапана. Це, без сумніву, наслідок гіпердіагностики, пов'язаної з неправильним трактуванням функціонального систолічного шуму на верхівці серця і відсутність можливості довести наявність чи відсутність вади інструментальними методами. При вагітності хворе серце поставлене перед необхідністю транспортувати значно більшу кількість крові, тому що об'єм циркулюючої крові збільшується на 30-50%. Мітральний стеноз призводить до переповнення малого кола кровообігу, в той час як при вагітності і без того є передумови для застою крові у легенях. Поєднання цих факторів може призвести до порушення серцевої діяльності і до інших важких ускладнень аж до набряку легень.

При мітральному стенозі вагітність слід вважати протипоказаною, якщо з самого її початку відмічаються ознаки недостатності кровообігу або активності ревматичного процесу.

Прогноз перебігу вагітності та пологів у багатьох жінок покращується після мітральноїкомісуротомії'. Оптимальним для вагітності і пологів є термін від 1 до 2 років після операції. Через 2 роки може з'явитися рестеноз, проте не менше ніж у 50-60% оперованих нормальний стан залишається на довгі роки, що дає можливість жінці стати матір'ю без шкоди для здоров'я. Тому при повній компенсації кровообігу, сину совому ритмі, відсутності легеневої гіпертензії і активізації ревматичного процесу вагітність можна дозволити. В інших випадках вона протипоказана.

Коли ж лікар поставлений перед фактом наявності вагітності у жінок з мітральним стенозом і прогресуючою недостатністю кровообігу, серцевою астмою чи набряком легень, мітральна комісуротомія є найбільш правильним виходом із ситуації. Її можна проводити, при необхідності, у будь-якому терміні вагітності, але найкращими термінами є 10-11 або 16-18 тижнів. Необхідно уникати тих термінів, при яких найбільша вірогідність переривання вагітності. Після 28 тижнів операція небажана, оскільки залишається мало часу до пологів і серцево-судинна система жінки і плода не встигає адаптуватись до нових умов гемодинаміки.

Недостатність мітрального клапана у невагітних жінок зустрічається у 10 разів рідше, ніж стеноз. У вагітних справжню частоту цієї вади встановити важко. При цій ваді кров під час систоли поступає не лише в аорту, але і в ліве передсердя. Завдяки сильному лівому шлуночку хвилинний об'єм крові підтримується на нормальному рівні, і декомпенсація розвивається пізно. Більшість вагітних з «чистою» недостатністю мітрального клапана переносять вагітність без будь-яких порушень кровообігу.

Недостатність мітрального клапана під час вагітності важко діагностувати, тому висока частота помилкових діагнозів.

При компенсованій ваді ця патологія не є протипоказанням для