Батьківська поведінка як психологічний чинник ресоціалізації осіб, які звільняються з місць позбавлення волі

4. Найбільш важливим критерієм будь-якого психологічного прояву є поняття зрілості. Стиль поведінки, який характеризує зрілу особистість, дозволяє їй доволі адекватно й успішно взаємодіяти з оточуючим світом. 

Змістовний та технологічний простір тренінгу складають три взаємопов’язані елементи: актуальний стан кожного учасника й групи в цілому, цілі тренінгу (ідеальна модель майбутнього результату учасників і групи) і груповий процес. Усі методики й техніки, які використовуються в тренінгу, безпосередньо залежать від цих трьох елементів.

Розроблена автором тренінгова програма, складається з таких взаємопов’язаних блоків.

Перший блок – орієнтувальний, на якому відбувалося оцінювання актуального стану учасників, встановлення довірливого контакту (альянсу) й підвищення рівня мотивації до змін. Реконструктивно-формуючі блоки відрізняються за змістом: другий спрямовано на подолання гніву, агресивності, усвідомлення механізмів провини й прощення, розвиток навичок з саморегуляції психічних станів; третій присвячено безпосередньо сімейним стосункам: аналізу сімейної історії, сімейних криз, цінностей, ролей, усвідомленню значення власної поведінки й почуттів для дитини, розвитку здатності до рефлексивної поведінки, самоконтролю, батьківської відповідальності, конструктивного подолання конфліктних ситуацій; четвертий блок присвячено життєво-смисловим орієнтаціям: аналізу минулого, теперішнього й майбутнього життя учасників, виявленню й розвитку життєвих цінностей, пошуку власного призначення, підвищенню самооцінки.

У третьому розділі “Експериментальна перевірка програмного тренінгу з психологічної корекції батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі” обґрунтовано зміст, задачі, умови й особливості експериментального дослідження, надано оцінку актуального рівня розвитку батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, а також результати проведення програмного тренінгу з психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

Експериментальна робота проводилася в 2004-2005 рр. у Білоцерківській виправній колонії №35 у Київській області (БВК №35); у 2007 році – у Темнівській виправній колонії №100 у Харківській області і Березаньській виправній колонії №95 у Київській області.

Випробувані – чоловіки, які мають неповнолітніх дітей і неодноразово відбували покарання в місцях позбавлення волі. Всього – 164 особи.

Дослідження було проведено в 4 етапи.

1. Інформаційно-методичний етап, на якому відбувався збір інформації про випрбуваних, а також підбір психодіагностичних та психокорекційних методів.

2. Діагностичний етап, під час якого було проведено декілька психодіагностичних зрізів: до початку групової психокорекційної роботи; протягом тренінгу й по його закінченні; діагностичне обстеження учасників контрольної групи (засуджені, які мають неповнолітніх дітей, але не брали участі в тренінгу).

3. Психокорекційний етап, на якому було проведено програму з психологічної корекції батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі (у двох групах тренінг тривав по 90 годин у кожній, у чотирьох групах – по 30 годин).

4. Аналітичний етап, що передбачав аналіз отриманих даних, складання рекомендацій для спеціалістів з ресоціалізації засуджених.

При комплектуванні груп перевага надавалась особам, яким до звільнення залишався термін до одного року й які мають неповнолітніх дітей. Засуджені приймали участь у тренінгу лише за власним бажанням, з кожним кандидатом було проведено попередню бесіду щодо його цілей, змісту, процедури й особливостей. Кількість судимостей, термін ув’язнення й характер скоєних злочинів до уваги не брались з метою уникнути упередженого ставлення до учасників. По закінченні тренінгу було з’ясовано, що 38 % учасників відбували покарання за насильницькі злочини й 62 % – за ненасильницькі; особи зі специфічними психічними й фізичними розладами до групи не входили. За рівнем освіти учасники тренінгу розподілилися таким чином: з незакінченою середньою освітою – 14 % осіб; із середньою – 21 %; із середньою спеціальною – 57 %; з вищою – 7 %. Різниця у віці учасників становила в середньому 10 років.

У ході дослідження було використано такі діагностичні методики: “Самооцінка ставлення до сім’ї”; методика вивчення самооцінки; тест соціального інтелекту Дж.Гілфорда; методика “Самопочуття, активність, настрій” (САН); колірний тест ставлень Еткінда (у тесті використовувалися такі стимули: “сім’я”, “син”, “донька”, “теперішній час”, “майбутнє”, “минуле”, “воля”, “Я”, “Я-ідеальний”, “Я-батько”, “Я-чоловік”); тест вибору кольору М.Люшера; методика вивчення ставлення батьків до різних боків сімейного життя PARI (parental attitude research instrument) Е.Шеффера і Р.Белла; методика діагностики батьківського ставлення А.Я.Варга, В.В.Століна; бесіда, анкетування.

У якості психокорекційних методів нами використовувалися елементи таких сучасних психотехнологій, як нейролінгвістичне програмування, психодрама, гештальт- та екзистенціальна психотерапія, методи тренінгів вирішення проблем, контролю гніву, розвитку соціальних навичок і комунікації.

Як показало наше дослідження, стосунки в сім’ях засуджених характеризуються слабкими родинними почуттями, емоційною віддаленістю; часто сім’я сприймається засудженим як джерело допомоги, підтримки, головним чином, матеріальної.

Нами було з’ясовано, що проблеми в сімейних стосунках засуджених пов’язані з трьома взаємозалежними факторами: віддаленістю від сім’ї, характером ставлення членів сім’ї та її оточення до засудженого й психологічними особливостями його особистості. У сім’ях засуджених переважає так званий тип сім’ї “з чоловіком на периферії”. У них батьківські функції зосереджуються в руках однієї людини (матері), і сім’я набуває форми неповної.

Аналіз результатів тестів Еткінда й Люшера показав, що однією з яскравих рис особи, яка неодноразово була позбавлена волі, є її ідентифікація з проблемною частиною свого життя, з роллю злочинця. Вона втрачає здібність усвідомлювати себе як стійке “Я”, яке переживає негативні події свого життя в один з його відрізків, і цей образ-Я визначає