Батьківська поведінка як психологічний чинник ресоціалізації осіб, які звільняються з місць позбавлення волі

Інтерпретація кольорів показала, що емоційне ставлення до сім’ї у випробуваних характеризуються емоційним відчуженням, особистісною незрілістю й пасивністю. Батьківська роль – нестійкою, споглядальною позицією, труднощами адаптації, безвідповідальністю, сентиментальністю, переважанням емоційності й суб’єктивності над раціональністю, слабкою реалістичністю, індивідуалістичністю, вразливістю, труднощами у спробах встановлення контактів і вироблення навичок загальноприйнятих норм поведінки, агресивністю захисного характеру на фоні нереалізованої потреби в теплих емоційних стосунках з рідними. 

Звертає на себе увагу, що кольорам, асоційованим зі стимулом “сім’я” явно надається перевага: перше місце в розкладці він займає в 45,8 % досліджуваних, друге – у 37,5 %, третє і четверте – у 8,33 %. Це свідчить, що сім’я є для випробуваних емоційно значущим чинником. Але при цьому, стимул “Я-батько” в більшості досліджуваних (82,4 %) знаходиться на одній з останніх чотирьох позицій, що вказує на байдуже ставлення до своєї батьківської ролі на момент дослідження, слабку ідентифікацією з нею.

Порівняння даних, отриманих за методикою діагностики батьківського ставлення А.Я.Варга, В.В.Століна в учасників тренінгу й контрольної групи, дозволило виявити відмінності між ними за чотирма шкалами з п’яти (емпіричний U-критерій Манна-Уітні за значенням менше критичного (Uемп < Uкр; р > 0,05; р > 0,01) (рис.1).

За шкалою “прийняття-знехтування” в учасників тренінгу низькі показники (8,46 балів), що характеризується таким ставленням, коли батько приймає дитину такою, як вона є, поважає її індивідуальність. Учасники контрольної групи за цією шкалою отримали показники вищі за середні (14,6), тобто вони схильні сприймати свою дитину непристосованою, невдалою, з низькими здібностями або поганими схильностями тощо.

 

Рис.1. Співвідношення середніх значень за методикою діагностики батьківського ставлення А.Я.Варга, В.В.Століна у групі учасників тренінгу й у контрольній групі.

 

За шкалою “кооперація” результати групи учасників тренінгу й контрольної групи так само розрізняються (відповідно 5,56 і 4,7). Тобто учасники тренінгу за результатами тесту виявляють більше зацікавлення у справах і планах дитини, ніж члени контрольної групи. Вони більш високо оцінюють її інтелектуальні здібності, схильні більше їй довіряти, заохочувати її ініціативу.

За шкалою “симбіоз” відмінності в першій і другій групах досліджуваних неістотні. Ставлення, що виражає ця шкала у двох групах, виражено на середньому рівні (4,3 і 4,1). Тобто можна говорити про те, що в досліджуваних збалансовано прагнення бути з дитиною єдиним цілим і відчувати свою автономію. 

За шкалою “авторитарна гіперсоціалізація” перша група (учасники тренінгу) отримала середні показники (4), контрольна група – нижчі за середні (2,8). Тобто, якщо учасники тренінгу у своєму ставленні до дитини виявляють середній рівень авторитаризму, то в контрольній групі це ставлення є більш байдужим, відчуженим. 

За шкалою “маленький невдаха” в першій групі низькі показники (1,92), що характеризує довіру власній дитині, відсутність прагнення її інфантилізувати, приписувати їй особистісну й соціальну несамостійність. У контрольній групі було отримано більш високі показники, проте, вони знаходяться в межах середньостатистичної норми (4,5).

Для порівняння результатів двох груп представляє інтерес ускладнення при відповідях на питання даної методики. Середня кількість відповідей “Не можу відповісти” в групі, що брала участь у тренінгу, – 17,2 %, у контрольній – удвічі більше – 41,4 %. Це вказує на те, що засуджені під час тренінгу мали нагоду проаналізувати свою батьківську роль, ставлення до сім’ї і всього, що з нею пов’язано, на відміну від членів контрольної групи. 

Враховуючи те, що в засуджених немає можливості виявляти свою батьківську роль на поведінковому рівні, в цілому можна стверджувати, що в групі учасників тренінгу когнітивний і емоційний компонент батьківства виявився більш розвиненим.

Порівняння результатів, отриманих за методикою PARI Е.Шефера, Р.Бела в групі учасників тренінгу й у контрольній групі, виявило різницю за 8 показниками методики з 11 (Uемп < Uкр) (рис. 2).

 

Примітка: шкали: 1 - Залежність дитини від сім’ї; 2 - Почуття самопожертви; 3 - Сімейні конфлікти; 4 - Надавторитет батьків; 5 - Незадоволеність роллю господаря; 6 – Байдужість; 7 - Домінування матері; 8 – Несамостійність; 9 - Оптимальний емоційний контакт з дитиною; 10 - Надмірна емоційна дистанція з дитиною; 11 - Надмірна концентрація на дитині.

 

Рис. 2. Співвідношення середніх значень за методикою PARI Е. Шефера, Р. Бела в групі учасників тренінгу й у контрольній групі.

 

У групі засуджених, які брали участь у тренінгу, більше, ніж у контрольній, виявилася турбота про сім’ю, прагнення до конструктивних партнерських відносин; менше спостерігається емоційна дистанція з дитиною; образ сім’ї і батьківські почуття є більш позитивними. При цьому в обох групах виявляється деяка міра байдужості, слабка диференціація в подружніх стосунках, пов’язаних з моральною й емоційною підтримкою, недостатня інтегрованість сім’ї, що пояснюється фізичною неможливістю досліджуваних брати повноцінну участь у житті сім’ї, створенні середовища для розвитку особистості (власної і членів сім’ї), їх минулим досвідом і особистісними особливостями. Проте, у групі учасників тренінгу виявилася тенденція до ухвалення відповідальності за свою роль у створенні й