Безпека життєдіяльності та цивільна оборона

Щоб визначити можливий характер руйнувань, обсяг рятувальних робіт і потрібні сили і засоби для їхнього проведення, вогнище ядерного ураження умовно поділяють на чотири зони (залежно від надлишкового тиску у фронті ударної хвилі ядерного вибуху): повних, сильних, середніх і слабких руйнувань.

До першої зони (повних руйнувань – найближчої до центру вибуху) від-носиться територія вогнища ураження що піддалася впливу ударної хвилі з над-лишковим тиском понад 0,5 кГ/см2 на зовнішній границі. Розташовані в цій зоні будинки, споруди можуть виявитися повністю зруйнованими. У завалах, що утво-рилися у результаті руйнування будинків і споруд, будуть жевріти пальні матеріали, задимлюватися територія. Захисні споруди (притулки) можуть також сильно зруйну-ватися, а на вулицях утворяться суцільні завали, внаслідок чого проїзд по них транспорту і спеціальної техніки стане неможливим. Люди, які укрилися у притулках, можуть одержати тільки незначні ураження, але їм буде потрібно надати медичну допомогу.

Друга зона (сильних руйнувань) характеризується надлишковим тиском удар-ної хвилі 0,5-0,3 кГ/см2. У цій зоні можуть бути сильно зруйновані кам’яні будинки і підвали, повністю – дерев’яні, утворюються завали, одиночні вогнища пожеж і суцільні пожежі на окремих ділянках; у районах зруйнованих будинків – тління і горіння деревини та інших матеріалів. Більшість притулків у цій зоні збережеться, але у деяких будуть завалені входи й виходи. Люди в таких притулках можуть одержати ураження лише у результаті порушення герметизації, руйнування системи фільтровентиляції, затоплення або загазування приміщень притулку.

Третя зона (середніх руйнувань) з надлишковим тиском ударної хвилі 0,3-0,2 кГ/см2 характеризується тільки частковими руйнуваннями будинків і споруд. У ній можуть мати місце суцільні пожежі. Більшість притулків і укриттів усіх типів збережеться, а люди, які знаходяться в них, не постраждають. Частина людей поза

93

 

захисними спорудами одержать травми і матимуть потребу в терміновій медичній допомозі.

Четверта зона (слабких руйнувань) характеризується надлишковим тиском 0,2-0,1 кГ/см2. У цій зоні будуть незначно зруйновані будинки і споруди. Від світ-лового випромінювання виникають окремі вогнища пожеж.

У результаті ядерного вибуху місцевість заражається радіоактивними речо-винами.

Розміри ділянок і рівні радіації залежать від потужності вибуху, метеоро-логічних мов і характеру місцевості.

Таким чином, обстановка у вогнищі масового ураження потребує локалізації і гасіння масових пожеж, проведення великих рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт в умовах радіоактивного зараження місцевості.

Модуль 4. ВОГНИЩА ХІМІЧНОГО І БІОЛОГІЧНОГО ЗАРАЖЕНЬ Блок 4.1. Лекція № 6. Дія хімічної зброї

План

1.Поняття хімічної зброї та історія її застосування.

2.Отруйні речовини.

3.Токсини.

4.Фітотоксиканти.

5.Сильнодіючі ядучі речовини.

1. Поняття хімічної зброї і історія її застосування

За свідченнями німецького історика Ганса Дельбарка, ще під час Кримської війни англо-французькі війська намагались задушити отруйними газами захисників Севастополя. Проте цей підступний план зірвався через невміння правильно ви-користовувати потік вітру.

На початку Першої світової війни німецька армія наприкінці вересня 1914 р., порушивши угоди Гаазьких конференцій 1899 і 1907 рр., використала артилерійські

94

 

хімічні снаряди з подразнюючими отруйними речовинами.

Перше офіційне повномасштабне використання хімічної зброї було здій¬снене німецькими військами 22 квітня 1915 р. поблизу річки Іпр (Бельгія) проти французьких військ. Хімічна атака була організована наступним чином. На ділянці шириною 6 км вони встановили 6000 балонів, що містили 180 т хлору. Використо-вуючи сприятливий напрямок вітру, вони скерували отруйні гази на позиції про¬тивника. Внаслідок цього в перші години загинуло близько 6 тис. осіб, а 15 тис. зазнали різних ушкоджень.

Через місяць німці провели газову атаку проти російських військ. Хлором було отруєно 9 тис. чол., з них загинуло 1200.

У 1916 р. французька армія проти німецьких військ застосувала синильну кислоту як бойову отруйну речовину.

За час Першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис. тонн отруйних речовин, при цьому на полі бою було використано 125 тис. тонн. За період Першої світової війни (1914-1918 pp.) загальна кількість уражених від застосування хімічної зброї становила близько 1300000 осіб.

Після Першої світової війни під тиском громадської думки в 1925 р. пред¬ставники 37 держав у Женеві підписали «Протокол про заборону застосування на війні задушливих ядучих або інших подібних газів і бактеріологічних засобів». Цей протокол ратифікували або приєднались до нього більшість країн світу.

Проте історія свідчить, що деякі держави неодноразово порушували Женев¬ську угоду. В 1935-1936 pp. Італія у війні з Ефіопією провела 19 хімічних атак, внаслідок яких загинуло 15 тис. осіб із загальної кількості загиблих під час війсь-кового конфлікту 50 тис. ефіопів.

У 1937-1943 pp. японські війська у війні проти Китаю застосовували хімічні і бактеріологічні засоби масового ураження. Протягом Другої світової війни фашист¬ські війська застосовували хімічну зброю як під час бойових дій, так і для масових знищень в’язнів концентраційних таборів у газових камерах (метиловий «циклон А» і етиловий «циклон Б»).

Під час війни в Кореї (1950-1954 pp.) і В’єтнамі (1963-1975 pp.) американ-

95

 

ські війська у великих масштабах застосовували хімічну зброю. Тільки у В’єтнамі внаслідок застосування більш як 100 тис. т хімічних речовин постраждали понад