Біографічний напрям досліджень у сучасному декабристознавстві

 

Волкова О. Ю.

 

Представлено огляд робіт пострадянських істориків, які досліджували біографії декабристів. Актуальність дослідження пов’язана із тим, що вивчення руху декабристів на сучасному етапі переживає друге народження. Інтерес суспільства до представників повстання 1825 року, прагнення побачити реальну, а не напівлегендарну біографію його ключових фігур формують соціальне замовлення перед спільнотою дослідників. Метою даної статті є визначити ключові напрямки досліджень біографій декабристів у роботах пострадянських істориків. В рамках даної мети ми пропонуємо вирішити наступні завдання: 1) окреслити основні роботи декабристознавців, які торкалися питання наукових біографій декабристів; 2) проаналізувати погляди сучасних дослідників на діячів повстання 1825 року; 3) встановити причини відновлення інтересу до проблеми та визначити аспекти, які викликають зацікавленість українських та російських істориків кінця XX – початку XXI ст.

Ключові слова: декабристи, рух, повстання 1825 року, біографія, П. Пестель, С. Волконський, К. Рилєєв, С. Трубецькой, В. Раєвський.

Починаючи з кінця XIX – поч. XX століття біографічний напрям досліджень займає одне із провідних місць в декабристознавчій літературі. До цього жанру зверталися дослідники, роботи яких на сьогоднішній день стали класичними. Серед найвідоміших авторів даного наукового напрямку слід назвати роботи М. П. Павлова-Сільванського [1; 2] про П. І. Пестеля, Н. А. Котляревського [3], В. І. Маслова [4] про К. Ф. Рилєєва та інші.

Важливою віхою у розвитку наукового напрямку стала публікація книжок, присвячених представникам руху декабристів в серії “Полярна зірка”. У даних роботах значна увага приділялася опублікуванню джерел, однак в кожному із томів був представлений не великий за обсягом біографічний нарис.

Після жовтневих і лютневих потрясінь 1917 року вивчення та дослідження біографій учасників руху декабристів, під тиском радянської тоталітарної влади повністю революціонізується. Лідерів та учасників декабристських таємних організацій виставляли в ті часи як щирих захисників знедолених народних мас Росії. Проте, попри заангажоване бачення проблеми, слід зазначити, що декабристознавці зазначеної пори просто не мали права писати по-іншому. Цінність здобутків радянських декабристознавців, перш за все відображається у нагромадженні, виявленні та публікації архівних та рукописних матеріалів.

Сучасний біографічний напрям у декабристознавстві представлений як і ґрунтовними монографіями, які повністю переосмислюють роль особистості в історичному процесі так і невеликими дослідженнями які ставлять собі за мету відобразити “білі плями” у біографії представників руху декабристів. На жаль, на сьогоднішній день немає загальноприйнятого переліку осіб які належали до таємних організацій які здійснили спробу державного перевороту у грудні 1825 року.

Серед ґрунтовних робіт пострадянських дослідників біографічного напрямку у декабристознавстві слід згадати про науковий доробок доктора історичних наук, професора московського університету Володимира Олександровича Федорова. Історик, працюючи над біографією одного з організаторів Петербурзького філії Південного товариства Петра Миколайовича Свистунова, детально розглянув два плани царевбивства і роль в них декабриста. Аналізуючи світогляд П. М. Свистунова, В. О. Федоров прийшов до висновку, що напередодні повстання стався “перелом в його поглядах, він зарядився скептицизмом” [5, с. 45].

На основі нових архівних документів, доктор історичних наук, професор Григорій Дмитрович Казьмирчук та Руслан Станіславович Вавренюк дослідили суперечливу оцінку декабриста Євгена Оболенського у період підготовки та проведення Великої реформи 1861 р., зробивши висновок, що він залишився вірним своїм політичним переконанням [6]. Дослідниками було і встановлено дату народження декабриста.

Помітним явищем у сучасному декабристознавстві стала низка біографічних робіт російської дослідниці, доктора історичних наук Оксани Іванівни Киянської. Перший науковий доробок авторки був присвячений Павлу Івановичу Пестелю – лідеру південного товариства, одного із найзагадковіших та неоднозначних особистостей в історії Росії. Заслугою дослідниці стало запровадження до наукового обігу великої кількості джерел. Також особливістю дослідження стало визначення оточення П. Пестеля, яке вплинуло на формування його особистості. Істориком також було піднято питання про негативні емоції сучасників пов’язаних з його особистістю. О. Киянская вважає, що Пестель раніше за інших усвідомив, що здійснення високих ідей таємних товариств неможливе без використання брудних дій, адже змова не могла відбутися без фінансової підтримки, а революція не могла бути успішною без нейтралізації вищих начальників, які контролюють значні військові з’єднання [7, с. 339]. Відгуки науковців на дану роботу досить різні, одні визначають її як непрофесійну [8], інші вважають, що дана монографія поповнить фонд золотої літератури декабристознавства [9].

О. Киянська приділила значну увагу і конспіративній діяльності Павла Пестеля [10]. Оксана Іванівна вказує на фінансові махінації які мали місце у полку заради втілення у життя “спільної справи”. Дослідниця відстоює думку, що полковник Пестель ніколи не забував о своїй ролі лідера змови та не жалів грошей на потреби своєї організації. Зокрема, Оксана Іванівна на основі документів, знайдених в Російському державному історичному архіві стверджує, що більша частина витрат полковника складав підкуп його безпосередніх начальників.

Проте, дослідниця одразу зазначає, що полковник Пестель ніколи не був “банальним розкрадачем казенних коштів”. О. Киянська звертає увагу на факт, що Пестель за чотири роки перетворив полк із “повністю розгвінченого” у “вельми багатий із господарської частини”. В результаті свого дослідження історик приходить до висновку, що на останньому етапі розвитку декабризму Пестель був єдиною особою, яка була здатна грамотно та професійно керувати майбутнім повстанням. Події зими 1825-26 років, на думку дослідниці, довели, що люди