Біографічний напрям досліджень у сучасному декабристознавстві

Продовженням біографічних робіт О. Киянської стала робота [11] присвячена Південному товариству через портрети його основних діячів: П. Пестеля, О. Юшневського, С. Волконського, С. Муравйова- Апостола, М. Бестужева-Рюміна. У своєму новому науковому доробку дослідниця дещо доповнила та уточнила результати своїх попередніх досліджень. Історик розкриває питання про закулісну сторону подвигу: “брудні засоби”, “фінансові підтримки”, “шантажі”, “підкуп” тощо.

Особистість Олексія Петровича Юшневського знайшла своє відображення у науковому доробку О. Киянської. У своїй роботі дослідниця справедливо піднімає питання щодо популярності П. І. Пестеля та недослідженість особистості О. П. Юшневського. На основі документів істориком було порівняно біографії очільників Південного товариства декабристів. На думку Оксани Іванівни у справі реальної підготовки до революції О. Юшневський був фігурою “ключовою” і знаковою, без якої всі плани збройного виступу були пустими розмовами [12, с. 62]. Особливістю даного дослідження є застосування методу історичної реконструкції.

Постать Кондратія Федоровича Рилєєва знайшла своє відображення у монографії [13] російських дослідниць історика Оксани Іванівні Киянської та філолога Анастасії Геннадіївни Готовцевої. Авторками було прослідковано вплив сім’ї Рилєєва на формування його особистості. Слід зазначити, що це перша спроба проаналізувати оточення письменника, оскільки попередніми дослідниками визначений факт, що документів які б проливали світло на його дитинство та його родичів практично не збереглося, по відношенню із матеріалами присвяченими його політичній та письменницькій діяльності.

Дослідницями була розглянута конспіративна діяльність Рилєєва в Російсько-американській компанії (РАК), яка була однією із найбільших торгівельно- промислових організацій в Російській імперії на початку XIX століття. О. Киянська та А. Готовцева стверджували, що саме Кондратій Рилєєв зі своїми сподвижниками повинні були вирішити долю імператора та його сім’ї у разі перемоги революції [13, с. 157]. Дослідниці також визначають, що північні заколотники не були настільки кровожерливими як південні; імператора передбачалося не вбити, а вивезти за кордон [13, с. 157]. Слід зазначити, що дана робота містить не опубліковані раніше вірші К. Рилєєва. Авторки припускають, що псевдонім Рилєєва був “Петр Ракитин”, який був автором опублікованих віршів в журналі “Невський зритель” [13, с. 189]. Дослідницями введено до наукового обігу службові документи К. Ф. Рилєєва, які містять відомості про службову діяльність поета під час закордонних походів російської армії.

Дослідниці піднімають питання небажаним слідчих розбиратися в службовій діяльності Рилєєва в РАК. Причиною дослідниці називають небажання імператора показувати справжні масштаби змови. Так само вони відстоюють думку що купці уникли покарань у зв’язку з тим що імператор не хотів показувати, що владою незадоволена не тільки “купка дворян”, вихована іноземцями та начитаності європейської літератури, а й “нижче” стан, що власне врятувало від покарання директора РАК Прокоф’єва та інших посадових осіб компанії [13, с. 181].

Серед робіт які досліджують невідомі сторінки у біографіях членів декабристських організацій, застосовуючи архівні матеріали, слід згадати про кандидата історичних наук, спеціаліста державного архіву Російської федерації Ольгу Валеріївну Єдельман. Дослідниця звернула свою увагу на очільника Південного товариства декабристів П. І. Пестеля. Особливістю даної роботи стала джерельна база дослідження, оскільки, Ольга Валеріївна у своїй статті звертається до листування Павла Пестеля з батьками та на опис речей які знаходилися у архіві слідства, які брали із собою члени таємних товариств при прибутті до Петропавловської фортеці [14].

Дослідницею було опубліковано список речей які взяв із собою Павло Пестель, на основі яких історик приходить до висновку, що Павло Іванович збирався в заслання, а не на гільйотину [14]. О. Едельман згадує і про документ написаний його рукою під назвою “Залишаю в знак пам’яті та дружби”, який нібито був заповітом голови Південного товариства. Цей документ, за її словами містив перелік майна Пестеля. Дослідниця змальовує його як людину яка “зберігала старі сорочки та рушники, але не могла втриматися від покупки чергового коня” [14].

Постать героя вітчизняної війни 1812 року, декабриста Сергія Григоровича Волконського отримала відображення в науковій статті [15] О. Киянської. Дослідниця робить спробу визначити роль цієї легендарної постаті у декабристському русі та скоректувати уявлення щодо Волконського. Оксана Іванівна приходить до висновку, що ранні етапи його біографії – це не лише високе служіння батьківщині, а й життя “світського гульвіси-кавалергарда”, а Волконський-декабрист це не лише громадянський подвиг та бажання принести себе в жертву, а й стеження за своїми товаришами по змові та викриття їх листувань.

Помітний внесок у дослідження оцінки діяльності та особистості Сергія Петровича Трубецького внесли А.

Готовцева і О. Киянська. Займаючись політичною біографією С. Трубецького, вони запропонували оригінальний підхід – розглядати ключові моменти участі декабриста в таємному товаристві в контексті його службової кар’єри. У статті в центрі уваги перебувають дві проблеми: обставини подорожі С. П. Трубецького в Європу в 1819-1821 рр. і призначення його штаб-офіцером 4-го піхотного корпусу в 1824 р. У результаті свого дослідження А. Готовцева та О. Киянська прийшли до наступних висновків: 1) закордонна поїздка С. П. Трубецького була пов’ язана з виконанням секретної дипломатичної місії за дорученням Олександра I; 2) причиною переїзду на південь було бажання захистити таємне товариство від небезпеки розкриття генерал-поліцмейстером 1-ї армії Ф. Ф. Ертелем. Щодо подій грудня 1825 зазначається, що “для невиходу на площу у князя були свої, вагомі підстави, аналіз яких потребує окремого дослідження”. При цьому С. П. Трубецькому надається чітка характеристика – “і в змові, і на службі князь був самостійною фігурою”, тому “важко було б чекати від того, хто не був пішаком у грі Дібича і Ертеля, ролі пішака у грі Рилєєва та Сергія Муравйова-Апостола” [16, с. 139].

Дослідженню біографії одного з провідних діячів початкового етапу декабристського руху, Михайла Федоровича Орлова приділила значної уваги київський архівіст, Тетяна Борисівна Слюдикова. Дослідницею, на основі документів які містяться у київських архівах, було розглянуто період життя М. Орлова в Україні. Зокрема, віднайдено садибу в якій жив декабрист, коли його було назначено начальником штабу 4-го піхотного корпусу, який розташовувався у столиці [17, с. 136]. Також М. Орловим, за свідченням дослідниці, саме в Києві вперше Михайлом Федоровичем було застосовано ланкастерську систему взаємного навчання, та розроблено методику викладання для “учнів в умовах Росії” [17, с. 137].

Київський дослідник Сергій Раєвський розглянув деякі факти життя “першого декабриста” Володимира Федосійовича Раєвського. За словами дослідника В. Раєвський, під впливом європейських ідей про свободу та братерство, у 1816 році в Кам’янці-Подільському створив таємну організацію “Залізні персні”, до якого входили: підполковник Кисловський, штабс-капітан Приклонський, штабс-капітан Губін та губернський доктор Діммер. Проте після того як Приклонський та Діммер отримали нове призначення по службі, гурток припинив своє існування [18, с. 81]. С. Раєвський наголошував на активній агітаційній діяльність В. Раєвського, під час перебування у Кишиневській управі Союзу Благоденства, в результаті якої його було ув’язнено 6 лютого 1822 року [18, с. 81]. Дослідник звертав увагу на ідею “рівності людей” яка була притаманна Володимиру Раєвському, яка розповсюджувалася і на солдатів і офіцерів [18, с. 82].

Підсумовуючи огляд виявленої літератури, слід констатувати наявність певного набутку у галузі досліджень наукових біографій у сучасному декабристознавстві. Разом з тим, слід зазначити, що характерною особливістю визначеного періоду дослідження є необхідність у пошуках нових документальних матеріалів і виваженого критичного аналізу робіт істориків попередніх епох.