Богдан Хмельницький. Причини та початок Національної визвольної війни

justify;"> 

Розділ 2. Розгорнення Національної визвольної війни. Зборівський мир. Білоцерківська угода

2.1 Розгорнення Національної визвольної війни. Зборівський мир

Період з 1649 по 1652 р. характеризувався активними зусиллями молодої держави щодо утвердження власної позиції на міжнародній арені. Уряд гетьмана заключив військово-політичний союз з Кримським ханством, вів активні переговори з Москвою та Варшавою та встановив дипломатичні відносини з Портою, Молдавією та Трансільванією.

Надзвичайно невигідна геополітична ситуація негативно впливала на плани Хмельницького. Для того, щоб запобігти союзу Кримського хана Гірея з королем Польщі Яном Казимиром, гетьману прийшлося заключити в серпні 1649 р. Зборівський мир. В ньому хоча і визнавалося існування козацьких держав, їх територія обмежувалась Брацлавською, Київською та Чернігівською областями. Водночас відмінялася низка соціальних завоювань українського народу. У відповідь козацтво та селянство знову взялися за зброю. Протягом більшої частини 1650 р. у низці регіонів відбулися повстання. Небезпеки громадянської війни вдалося уникнути завдяки соціальній політиці Хмельницького.

Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. У 1649 р. Б. Хмельницький при допомозі кримського хана отримав переконливі перемоги над шляхетським і королівським військами у битві під Збаражем і битві під Зборовом. Але хан Іслам-Гірей ІІІ не дозволив завершити розгром польської армії; він вирішив проводити політику «рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й давала б можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький підписав Зборівську угоду. Її зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. Зборівський договір не задовільняв усіх прагнень народу, але все-таки дав можливість будувати армію і державність. На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км2, – від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні, – почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава – Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. Проте завоювання народу не були закріплені законодавчо. Уряд молодої держави відстав від реального ходу подій і переважно перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну плату за повалення польсько-шляхетського панування в Україні. Фактично козацтву відводилося те місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тим самим закладалися передумови для реставрації колишнього станового ладу, але вже на національній основі.

Під натиском народних повстань і бойових дій магнати й пани, католицьке духовенство, власники королівщин змушені були залишити свої маєтки і втікати. В результаті феодальне землеволодіння було суттєво обмежене, а кріпосне право знищене. Хмельницький якийсь час стримував зростання великого землеволодіння. Земельні угіддя, залишені панами, захопили козаки і селяни: частина угідь перейшла у власність військового скарбу. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани отримали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. В містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування.

2.2 Білоцерківська угода

Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності хана, який міг стати на бік Польщі. Все це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням невигідної для України Білоцерківської угоди.

Навесні 1652 р. Б. Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30-тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем. Однак чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе, без сильного союзника війну не виграти. Трагедія України полягала в тому, що як соборна держава вона могла виникнути й зміцніти лише під протекторатом одного з сусідів; не було можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду. Одним з можливих покровителей України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар. З пропозицією укласти військовий союз і згодою на васальні відносини гетьман кілька разів звертався до Москви, починаючи з червня 1648 р[9, c. 354-355].

Розділ 3. Переяславська рада та «Березневі статті» 1654 р.

3.1 Переяславська рада. «Березневі статті» 1654 р.