+3 8(066) 185-39-18
fХмельницького зосередилися основні сили козацького війська, до якого входило лише кілька російських полків. Такою ситуацією скористалася Річ Посполита.
Воєнно-політичне та міжнародне становище України виявилося складним і нелегким. Великі спустошення, завдані польськими й татарськими загарбниками Поділлю і Подністров'ю наприкінці 1654-на початку 1655 p., небачені руїни і весь тягар більш ніж шестирічної війни негативно позначилися на настроях козацтва і всього українського народу. Не здійснилися сподівання Б. Хмельницького на швидку і ефективну перемогу над Польщею з допомогою Москви, що сприяло б об'єднанню всіх українських етнічних земель в єдиній державі, дало б можливість проводити власну внутрішню та зовнішню політику.
У боротьбі проти свого головного ворога Б. Хмельницький наполегливо шукав підтримки та допомоги з боку іноземних держав.
Дбаючи про зміцнення держави, Б. Хмельницький домігся вагомих успіхів в утвердженні своєї гетьманської влади. З метою збереження такої влади він, відчуваючи, що сили покидають його, став думати про запровадження її спадковості. Існували в той час серед козацької старшини дві суперечливі тенденції: перша – за встановлення монархічної влади у формі спадкоємного гетьманату і друга – за запровадження старшинської республіки на чолі з гетьманським урядом. Претендентів на гетьманську булаву серед сподвижників Б. Хмельницького було чимало. За бажанням старого й хворого гетьмана старшинська рада, що відбулася в середині квітня 1657 р. у Чигирині, обрала гетьманом молодшого сина Богдана 16-річного Юрія. Він міг стати гетьманом після смерті батька.
У розвитку збройної боротьби на теренах Польщі назрівали радикальні зміни. Вже влітку 1657 р. воєнна ситуація різко змінюється на шкоду коаліції. Згідно з польсько-австрійською угодою, укладеною в травні, Австрія надіслала на допомогу полякам 12-тисячне військо і продовжила, за розпорядженням нового імператора Леопольда І, переговори з Б. Хмельницьким про відкликання корпусу А. Ждановича з Польщі та про замирення з нею Козацької держави на певних умовах. Проти Швеції розпочала війну Данія, тому Карл Густав змушений був вивести своє військо з Польщі. На допомогу полякам у травні прибула кримська орда, очолювана Магомет-Преєм.
Загроза загибелі власної держави розбудила патріотичні почуття поляків. Усі верстви населення були розгнівані й обурені тим, що шведи і трансільванці зневажали католицькі святині, грабували костьоли та монастирі, накладали на населення величезні контрибуції. Розпочалися масові виступи проти чужоземців. Надихнула поляків на боротьбу героїчна оборона від шведів монахів у Ченстохові. Патріотичні сили в країні очолив ініціативний регіментар С. Чарнецький. Польське населення зі зброєю в руках піднялося на захист своєї власності, віри та культури.
Московський уряд не тільки через свої посольства вимагав від Б. Хмельницького розірвати союз з учасниками коаліції, а й через своїх посланців розгорнув агітацію серед українського війська та народу, намагаючись дискредитувати політику гетьмана. Серед козаків корпусу А. Ждановича підступні розмови вів прибулий царський дворянин Желябужський, говорячи їм, що вони пішли у похід проти волі царя. Козаки та старшина з корпусу А. Ждановича також були невдоволені діями князя Ю. Ракоці, який проводив кампанію без продуманого плану, зневажливо ставився до козаків, відбирав у них трофеї. До того ж козакам стало відомо, що Юрій Ракоці розпочав переговори з польським командуванням з метою замирення. Вони відмовилися воювати, і А. Жданович вимушений був розпочати відступ на Наддніпрянщину. М. Грушевський писав, що «козаки, прочувши, що старий гетьман доживає останні дні, боялися нової завірюхи по його смерті, говорили, що вони не будуть воювати Польщі проти царської волі; здибавши в поході московського посла, вони просили його переказати цареві, що проти царської волі не підуть». Козаки, що перебували під командуванням Ю. Хмельницького, стояли під Корсунем і охороняли Україну від татар, одержали наказ виступити на допомогу А. Ждановичу. В цьому війську також відбувся бунт, воно відмовилося від послуху. Юрій Ракоці, стурбований вторгненням поляків у Трансільванію, оточений поляками та татарами під Меджибожем, пішов на капітуляцію, кинув напризволяще військо і втік до Трансільванії. Під Вишнівцем татарська орда Магомет-Гірея повністю розгромила відступаюче трансільванське військо. Таким чином, коаліція зазнала повної поразки. Не здійснилися плани Б. Хмельницького, спрямовані на те, щоб у союзі зі Швецією та Трансільванією збройно здолати Річ Посполиту. Б. Хмельницький тяжко зустрів звістку про поразку союзників, завдану поляками, данцями, австрійцями та татарами, про бунт у козацькому війську. Хворого гетьмана вразив параліч, а 27 липня (6 серпня) 1657 р. він помер у Чигирині.
Визвольна війна супроводжувалася численними жертвами і руйнуваннями. Але визвольні змагання мали велике історичне значення: вони привели до витворення національної держави (її частина на Лівобережжі проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х рр. 18 ст.) ; в ході визвольної війни формувалася національна державна ідея, що стала для наступних поколінь українців заповітом у боротьбі за незалежність; вони відіграли роль могутнього імпульсу для розвитку національної самосвідомості; сформували нову політичну еліту, що захищала національні інтереси.
Висновки
Підсумовуючи розгляд даної теми, варто зробити такі висновки. Українська революція середини ХУІІ ст. була явищем глибоко закономірним, її обумовив цілий ряд факторів, які привели до хвилювання всі соціальні верстви тогочасного українського суспільства. Причин повстання історики називають багато: це і зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини, закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти, наступ католицтва та уніатів на православ’я, українську культуру та багато інших.
Тож у різних сферах життя українського суспільства виникли гострі суперечності, викликані становищем України у складі Речі Посполитої.
Національно-визвольна війна визріла з окремих розрізнених рухів різних соціальних груп, які об’єдналися у всеукраїнське повстання. Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.
Події 1648-1657 рр. неможливо кваліфікувати виключно в русі національно-визвольного руху. Вони містили глибокі прояви релігійного, соціального, економічного протиборства. Якщо для польського суспільства війна означала трагедію і початок занепаду Польщі, то для українського народу – спробу створити васальну державність на базі збройних сил козацтва за протекцією сильної сусідньої держави.
Що ж стосується угоди з Московією, то текст Чигиринсько-Московської письмової угоди був продуманий не досить ретельно, він припускав подвійне тлумачення, не визначав термін дії угоди. Не було відображено в ньому такі важливі моменти, як форма залежності Запорозької Січі, підпорядкованість православної церкви, та й загалом правовий статус Гетьманату (Лівобережної України).
Та все ж головний здобуток 1648-1657 рр. – створення автономної за статусом української козацької напівдержави із територією, кордонами (хоча й не усталеними), населенням, органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнаної де-факто деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, розпочався рух суспільства шляхом протокапіталістичного розвитку. Однак такий розвиток подій не влаштовував агресивних сусідів України – Польщу, Росію і Туреччину з Кримським ханством, тому вони зробили все, щоб перешкодити самостійному розвиткові Гетьманату. Істотною перешкодою, щоправда, став і глибокий розкол всередині українського суспільства.
Ми повинні завжди пам’ятати, що Богдан Хмельницький зумів об’єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення. Він зумів спрямувати енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності. Хмельницький вперше зробив спробу розробити наріжні принципи національної державної ідеї. Гнучкість його соціально-економічної політики обумовила класову стабільність, не допустила вибуху громадянської війни на перших етапах творення української держави. Богданові пощастило приборкати охлократичну стихію, здатність українського середовища до отаманства. Та найбільше виявився талант Хмельницького як воєначальника, військового стратега, творця національних збройних сил, новатора військової справи. Його тонкий дипломатичний талант дозволив забезпечити прорив на шляху до міжнародного визнання козацької України.
Список використаних джерел
1. Документы об освободительной войне украинского народа. 1648-1654 рр. – К. : Наукова думка, 1965. – 825 с.
2. Історія України: Хрестоматія у двох частинах. – К, 1996. – Ч. 1.
3. Бойко О. Д. Історія України. Посібник для студентів вищих учбових закладів. – К., 2005. – 688 с.
4. Горобець В. Переяславсько-московський договір 1654 р. // Історія України. – 2002. – № 9, 13. – с. 1-6.
5. Смолій В. А, Степанков В. С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). – К. : Либідь, 1993. – 504 с.
6. Смолій В. А, Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя і діяльності. – К. : Наукова думка, 1994. – 264 с.