Битва під Берестечком

З утечею Іслам-Гірея теж не все дотепер зрозуміло. Татари згодом стверджували, що в ніч перед битвою вони отримали підкидні листи про те, що у вирішальний момент бою козаки разом із королівським військом нападуть на татар і знищать. Кримський хан, сам неодноразово використовуючи підступництво як звичайну військову і політичну тактику, близько п’яти років жив у польському полоні. Це було розкішне придворне оточення знатного польського воєводи Станіслава Любомирського, куди Іслам-Гірей потрапив після боїв під Бурштином ще 1628 року. У “неволі” кримського хана утримували як знатного гостя, він вільно пересувався, спілкувався і добре вивчив не лише мову, а й вдачу та звичаї польської шляхти. Він знав, що підступництво й інтриги властиві не тільки татарам... Побачивши, що королівська армія зосереджує вогонь гармат лише по ньому й що в атаку йде лише правий фланг, хан не витримує. Він вагається (знак під яким хан народився – Терези). Наслідки виявилися для українського війська жахливими. Татари втікають, оголивши лівий фланг об’єднаного війська. Королівська артилерія починає обстріл козацького флангу, армія розгортає фронт, підходить до табору, очікуючи контратаки. Кілька годин під рясним дощем польське військо стоїть в повній бойовій готовності. Козаки, проте, не атакують “мокре військо”. Хмельницького вже немає в таборі. Він, доручивши командування Джеджалею, кидається вмовляти татар. Тут знову загадка, оскільки козаки, дізнавшись про відсутність Хмельницького, призначають Джеджалея польовим гетьманом, але той противиться і його обирають всупереч волі! Грушевський вважає, що ніхто з полковників, які залишилися, не захотів прийняти командування, оскільки “знали, що Хмельницький цього не любить, і боялися його гніву”.

Гетьман із Виговським наздоганяють хана біля Ямполя й умовляють його повернутися. Той чинить неадекватно і захоплює Хмельницького в полон. Виговський, який перебував з Хмельницьким у цій поїздці, теж намагається напоумити татар. Хан посилає з ним 20 тисяч вершників, але ті тікають при наближенні поляків. В історії з прибуттям гетьмана до татар дотепер чимало незрозумілого. Чому Хмельницький, залишаючи табір, не дав чітких розпоряджень і не залишив гідного заступника, адже Джеджалей буде через кілька днів переобраний і замінений іншим? Чому й друга за ієрархією особа в козацькому війську Виговський теж пішов разом із Хмельницьким до татар? Деякі з тих, “хто вивчив” історію Визвольної війни, стверджують, що Хмельницький кинув своє військо і сам хотів утекти разом із татарами, але це лише спроба подати “смажене”. Три безперечні факти свідчать про рішучість гетьмана продовжувати битву. Перший факт наводять як доказ чимало очевидців, які бачили Хмельницького, прив’язаного до татарського коня по шляху відступу Іслам-Гірея. Навряд чи кримський хан став би утримувати “не бранця” у такому становищі. Другий факт. Хмельницький залишив у таборі військову скарбницю, гетьманську булаву і печатку – символи державної влади, тобто він неодмінно розраховував повернутися. Третій факт – Хмельницький уже через кілька днів після визволення розсилає універсали з закликом продовжувати боротьбу.

Козаки, які залишилися без гетьмана, застосовують традиційну військову тактику – пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал і навіть намагаються атакувати.

1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих, король посилає за гарматами до Брод, а козаки збільшують висоту земляного вала.

2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку.

3 липня дві тисячі козаків виходять з табору і зганяють поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися татари. Вночі Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору.

4-5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат.

6 липня козаки відправляють до польського короля послів – полковників миргородського Гладкого, чигиринського Крису й писаря військового Переяславця.

7 липня король, залишивши в заручниках Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився в короля і і сам давно шукав нагоди, щоб перейти до поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю.

8 липня замість Джеджалея обирають нового гетьмана – Матвія Гладкого. Козаки відмовляються від польських умов і вимагають дотримання Зборовського договору. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл.

9 липня козаки дізнаються, що Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору, оскільки до цього в козаків було кілька загат через болото, які зв’язували їх із незайнятою супротивником землею. Через них вони поповнювали припаси й доставляли корм коням. Старшини знову відправляють до Яна Казиміра нове посольство, але Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля. Полковник Криса пропонує затопити козацький табір, зробивши на Пляшевій земляну греблю.

10 липня вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати Лянцкоронського з правого берега ріки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через ріку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору. Чому Богун не попередив інших – невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається паніка, багато хто кричить, що Богун кинув усіх напризволяще й утік. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ. Конецпольський, бачачи, що суперник іде, залишає свою армію на відступаючих і особисто кидається в бій. За свідченнями польських істориків, на переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків. Більшість козаків намагаються врятуватися вплав через ріку й болото, кинувши перед цим у воду золото й срібло, щоб воно не дісталося ворогу. За польськими джерелами, близько тридцяти тисяч козаків гине в цій битві, але кілька тисяч на чолі з Богуном і усього лише з двома гарматами відходять уночі за Пляшеву. В останні десятиріччя в історичному заповіднику “Поле Берестецької битви” археологи проводять масштабні розкопки, і, судячи з багатьох знахідок, кількість загиблих українців значно перебільшена. Так, у районі переправи через Пляшеву знайдено лише близько сотні останків тих, хто переправлявся. Та найвагоміший факт, що вже через шістдесят днів під Білою Церквою знову зібралася потужна армія. Поляки не зважилися продовжити війну й підписали мирний договір. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати велике військо лише за два місяці. Очевидно, що його кістяк склали воїни, які пройшли горнило Берестечка.

З нагоди перемоги шляхта влаштувала грандіозні бенкети і святкування по всій Польщі. Трофеї дісталися полякам багаті. Це й печатка Війська Запорізького, і меч, подарований гетьману константинопольським патріархом, і прапори. Скарбницю з 30 тисяч талерів, що призначалися для виплати кримському хану, розграбували солдати Людвіга Вейгера. Булава ж Богдана Хмельницького ворогу не дісталася. Ще до закінчення битви, під час переговорів із козаками, король постійно вимагав, щоб булава як символ влади була здана супротивниками, та в архівному списку трофеїв її немає. За деякими свідченнями очевидців, вона, щоб не дісталася ворогу, швидше за все була потоплена в болоті.

Через місяць після Берестецької битви помирає Вишневецький, який отримав безліч ран у битвах із козаками, а в листопаді від раптового апоплексичного нападу і Потоцький. Через рік, оточений під Кийком, гине коронний гетьман Калиновський. За лічені роки Польща втрачає майже всіх полководців, які прославилися під Берестечком. В 1668 році й сам польський король складає із себе корону, їде до Франції, де стає ігуменом монастиря святого Германа (Сен-Жермен де Парі). Після його смерті був споруджений саркофаг, який французький скульптор Жан Тібо прикрасив барельєфами, які славлять перемогу короля під Берестечком. Та ця перемога не принесла справжньої слави королю, адже незабаром ослаблена Польща втрачає Україну, Прибалтику, Пруссію, Смоленськ. Михайло Вишневецький – син Ієремії – став усе-таки польським королем. Чотири роки правив він Річчю Посполитою, але з його смертю 1673 року рід Вишневецьких перервався... Через сто років і сама Польща втратить свою незалежність.

 

 

Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений приняти дискримінуючий мир, підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до київського воєвідства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщини.

Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір не протривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для польського війська Битва під Батогом.

До сьогоднішнього дня багато нюансів битви залишаються невідомими та незрозумілими. Наприклад не до кінця відомою є причина втечі хана Іслама Гірея III. Однак історики в основному погоджуються, що хан був просто не зацікавлений в посиленні козацької держави, і можливо навіть мав домовленості з польським королем. Слід врахувати, що така ситуація вже була у битві під Зборовом, та Жванцем.

Не зовсім зрозумілим є те, що Богдан Хмельницький покинув поле бою забравши з собою Івана Виговського, другу після нього людину за посадою у козацькому війську, який міг прийняти керівництво. Одні джерела стверджують, що татари прив'язали Хмельницького до коня і пізніше відпустили за великий викуп. Інші говорять що Хмельницький кинувся наздоганяти татар і був просто затриманий ними. Накінець тогочасні вороги козацтва стверджували, що Хмельницький просто покинув поле бою. Однак це видається дуже малоймовірним, оскільки він залишив у таборі символи влади – булаву печатку та ін. Це означало, що він планував повернутись. Окрім того становище українських військ ще не було катастрофічним.

Тяжко оцінити втрати обох військ після битви. З одного боку битву вважають катастрофічною для українського війська. З іншого боку, одразу ж після битви Хмельницький зібрав нове військо. Очевидно становище поляків теж не було найкращим, тому обидві сторони згодились на перемир'я. 

 

 

1. І. Крипякевич Берестечко й Батіг. Історія українського війська. Частина ІІ: Запорозьке Військо. К., 1997.

2. М. Метьолкін. Загадки битви під Берестечком до 350-річчя великого бою. К., 2002.

3. М. Грушевський. Історія України-Руси. ТОМ IX. Берестечко і Білоцерківський трактат 28. ІХ. 1651.