Данило – князь Галицький

 

Після смерті князя Романа, вдова його, енергійна, моло да Ганна, «княгиня Романовая», відразу, звернулася

по протекцію до Андрея ІІ Угорського, який спровадив до Галичини залогу, а сам став іменуватися «королем Галича та Володимерії». В Галичі почався ворожий Данилові рух: повернулися бояри, що їх вислав був Роман, і стали закликати до Галичини князів Ігоровичів, синів Ігоря, героя «Слова о полку Ігоревім», та Євпраксії, дочки Ярослава Осьмомисла. Княгиня Ганна втекла з Галичини на Волинь, де були надійніші бояри. Але й з Волині довелося їй тікати з дітьми до Кракова, до Лепіка. Малого Данила взяв Андрій II. Року 1209 прийшли до Лєшка посли з Берестя просити «відпустити на княження Ганну з Васильком».

Так почалася реставрація Романовичів на Волині. Ганна діставала місто за містом, і в 1214 році привернула собі Володимир, не зважаючи на спротив деяких волинських князів. У Галичині точилася запекла боротьба. Партія бояр, прихильних до Угорщини, закликали знов угрів, і Ігоровичі втекли. Але нова угорська окупація зродила незадоволення, і прихильники Ігоровичів знову закликали їх. 1211 року брати повернулися до Галичини і почали розправу за «зраду», стративши понад 500 бояр.

Тоді бояри згадали про Данила і звернулися до Андрея II з проханням дати його їм. З угорським військом та волинськими боярами малого Данила привезли до Галича й посадили на престол. Туди ж прибула й Ганна. Угорські війська взяли в полон двох Ігоровичів. Ненависть до них галицьких бояр була така велика, що вони викупили їх в угрів і повісили.

Проте, князювання Данила було недовге: мати його хотіла правити за нього, але бояри не для того прикликали Данила. Почався конфлікт, і Ганна знову втекла з синами. В Галичині, після ряду змін, вокняжився боярин Володислав Кормильчич – факт єдиний в історії України.

Ця узурпація обурила князів. Лєшко та Андрей II, замість боронити інтереси Романовичів, вирішили поділити Волинь та Галичину. У 1215 р. в Спиші вони домовились одружити Лепікову дочку Соломонію з сином Андрея II Коломоном й передати їм Галичину. Значну частину Волині – південне Побужжя, Берестейщину, північну частину Червенської землі, а також західну Галичину – брав Лєшко, Романовичам залишали тільки Володимир з волостю.

Союз був неміцний, свати посварилися, і Лєшко, використавши незадоволення в Галичині угорською окупацією, в 1218 році закликав свого родича, Мстислава Удатного, з лінії смоленських Мономаховичів, князя Новгородського, посісти Галицький престол. Мстислав легко захопив Галич. Данило не заперечував, хоч це було проти його інтересів. Він незабаром одружився з дочкою Мстислава.

В цьому тяжкому для Західньої України періоді треба відзначити діяльність кола осіб, які зберегли спадщину Романа для його синів. Це – княгиня «Романовая Ганна», жінка, що мало притягала до себе увагу дослідників. Протягом 14 років вона з незвичайною енергією дбала за збереження синівських прав, укладала союзи з Лєшком та Андреєм Угорським, вела боротьбу з боярством Галичини, рятувала синів, тікаючи з ними з Володимира і Галича. В історії України багато видатних, героїчних жінок, але серед них одне з перших місць належить «Романовій Ганні». Походження її невідоме; одні вважали її родичкою Візантійського цісаря, інші – родичкою Андрея II, бо літопис називає її його «ятров’ю». Але треба гадати, що вона походила з волинського боярства або дрібних князів; вона почувала себе «вдома» серед розбурханого боярського моря й мала серед волинських бояр відданих їй та її синам людей.

Друга дуже важлива риса цієї доби – це непохитна відданість волинського боярства княжатам; тільки завдяки їй, завдяки саможертовній діяльності значного кола бояр вдалося зберегти для них Волинь. Протягом 40 років Волинь залишалася постійною базою Романовичів: там перебував під доглядом бояр найменший з княжат, Василько, саме там рятувався Данило після катастроф у Галичі, волинське військо ходило рятувати ситуацію в Галичині й накладало головами за визволення Галича від угрів. Літопис пояснює успіхи Данилові тим, що його підтримували «бояре велиции отця его». Характеристичний такий факт. Лєшко віддав князеві Олександрові Белз, яким чотири роки володів Василько. Тоді всі белзькі бояри перейшли з Васильком до Кам’янця (Волинського), коли з цілої спадщини Романа залишилася йому ця маленька волость.

Утримати Галичину було для Мстислава тяжче, ніж заволодіти нею. Почалася восьмирічна боротьба із змінним успіхом між Мстиславом і Андреєм II, в якій активну участь брали галицькі бояри угорської орієнтації, їх вплив на Мстислава був такий, що М. Грушевський назвав цього князя «безрадним знаряддям в їх руках». З їх намови Мстислав віддав свою дочку за угорського королевича Андрея і визначив йому Перемишль, а 1227 року зрікся престола на його користь. Незабаром Мстислав помер.

В момент смерті Мстислава Романовичі мали великі досягнення: Данило відібрав у Лєшка Берестейщину, яку віддав Василькові, Забузькі землі (Холмщина), володів Луцькою землею з Пересопницею, таким чином брати володіли майже всією Волинню, при чому діяли завжди спільно наче співправителі.

Данило був справжнім «паном становища». Але заволодіти Галичиною було для нього не легко, бо ввесь час він мав проти себе опозицію галицьких бояр, які воліли мати угорських королів, ніж Данила. Проте він спирався на міське населення, яке завжди підтримувало його.