Держава і право стародавніх Афін та Спарти

Нарешті, справи, пов'язані з мореплавством і морською торгівлею, перебували у компетенції наутодиків (їх обирали жеребкуванням — 10 осіб).

Збройні сили. Основою збройних сил Афін було ополчення громадян. З цією метою всі фізично здатні громадяни чоловічої статі у віці з 18 до 60 років повинні були нести військову службу. Молодь з 18 до 20 років (ефеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софроністів, педотрібів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військову виучку і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою. Це загрожувало позбавленням громадянських прав. І навпаки, хоробрість, взаємовиручку, мудрість у бою всіляко стимулювали, вшановували і відкривали дорогу до політичної кар'єри, високих посад у державі. Воїни старшого віку (понад 20 років) теж постійно загартовувались, займались фізичними і військовими вправами.

Головну частину війська становили загони важкоозброєної піхоти — гоплітів. У них служили громадяни перших трьох розрядів. Військо гоплітів поділялось на десять загонів, так званих таксейс (за кількістю філ) на чолі з таксіархами (яких обирали Народні збори). Загони в свою чергу поділяли на так звані лохи, командирів котрих призначали таксіархи. Фети (громадяни четвертого розряду) служили у легкоозброєній, рухливій піхоті, їх теж поділяли на загони за філами. Фети служили і на флоті. З метеків формували допоміжне військо.

Згодом з'явилися і наймані війська, легкоозброєна піхота — з крітян, родосців та ін. Була в Афінах і кіннота. Всі багаті громадяни (перший розряд) зобов'язані були мати коней і при потребі служити у кінноті (або в гоплітах). Налічувалося десять загонів кінноти, нею командували два обраних гіппархи.

З часів Пелопонеської війни в Афінах створено постійні професійні війська, загони періполой — для охорони кордонів, фортець тощо. Переважно це були найманці, частково — ефеби. Армія у ті часи, коли майже перманентно відбувалися оборонні або наступальні війни, відігравала велику роль у механізмі держави.

Фінанси. Бюджет країни складався з двох основних частин: прибуткової та видаткової. Прибутки афінської скарбниці поділялись на звичайні (постійні) та надзвичайні (непостійні, одноразові).

До звичайних прибутків належали:

- надходження від державних маєтків, земель, лісів, рудників (особливо срібних і золотих); 

- податки, що сплачували метеки та вільновідпущеники (12 драхм на рік), а також податок за володіння рабами (3 оболи за раба); 

- мита за ввіз і вивіз товару (2% його вартості), також ринкові оплати (за право торгівлі) та портові; 

- судові мита, штрафи та інші надходження від судових присудів; 

- членські внески членів Афінського морського союзу.

Надзвичайні прибутки: 

- добровільні внески і пожертвування афінських громадян і чужинців;

- майновий податок, який стягувався за надзвичайних умов (для поповнення скарбниці) з громадян, що мали майно понад 1 тис. драхм; 

- трофеї, захоплене на війні майно, цінності тощо.

Витрати держави також поділялись на звичайні та надзвичайні. До звичайних (постійних) належали:

- оплата нижчих урядовців (герольдів, писарів, наглядачів), а з часів Перікла — всіх урядовців; 

- одноразові або регулярні виплати і допомоги громадянам (наприклад, виплати біднішим громадянам "театральних" грошей — по 2 оболи для оплати права входу в театр); 

- допомоги непрацездатним, що мали майна менше ніж на 13 мін (міна = 100 драхм = 600 оболів; міна = 436 г. срібла); допомоги сиротам (за полеглих воїнів") — до досягнення ними повноліття; 

- витрати на культові урочистості, ігри з нагоди свят та ін. Щоправда, покриття останніх видатків значною мірою здавна покладалося на найбагатших громадян (літургії);

- витрати на військові цілі, до речі, найбільші за питомою вагою: виробництво зброї, будова кораблів, фортець та інших оборонних споруд, верфей, обладнання гаваней тощо; 

- витрати на громадські будівлі і споруди (храми, театри, службові приміщення, статуї та ін.); 

- оплата воїнам (з часів Перікла) за час походу [25, 129].

 

 

Спарта є другою державою, на якій переважно зосереджується історія класичної Греції, представлена в традиціях, легендах і міфах, творах істориків та археологічних розкопках. Це була своєрідна країна — у розумінні як соціального ладу і побуту, так і державно-політичного устрою та права. Значною мірою ці особливості пояснюються природними умовами. Спарта лежала у південній частині Балканського півострова — в Пелопонесі. Південь Пелопонесу, де була стародавня Спарта, — це Лаконська долина, зрошувана рікою Евротом, близько 30 км завдовжки і 10 км завширшки. З півночі вона була покрита високими горами, а з півдня болотами, які тяглися до самого моря. Для Лаконської долини характерні родючі землі, гарні пасовища, схили гір, покриті лісами, дикоростучими фруктовими деревами та виноградниками. Однак незначна площа цієї долини і відсутність зручних гаваней схиляли місцеве населення, з одного боку, до