Держава і право стародавніх Афін та Спарти

Владу здійснювали царі колегіально. Кожне їхнє рішення мало бути узгодженим. Це часто зумовлювало спори між ними, конфлікти, які паслаблювали царську владу, зміцнювали вплив інших органів, зокрема, ради старійшин і ефорів, які розглядали і вирішували ці спори. Існувала постійна ворожнеча і між двома царськими родами.

Посідаючи трон, царі перед ефорами і жерцями складали присягу, що будуть дотримуватись законів і звичаїв країни. Далі присягали ефори, що будуть шанувати владу царів, якщо останні дотримуватимуться присяги.

Спочатку царі мали дуже широкі повноваження: скликали Народні збори і раду старійшин, головували на їх засіданнях, оголошували війну й укладали мир, розглядали і вирішували будь-які спори і конфлікти громадян, здійснювали культові (жрецькі) функції, командували військом та ін. Згодом в їх компетенції залишились тільки військові, культові й деякі судові функції. Цареві у військовому поході належала вся повнота влади. Тільки він віддавав накази, йому доповідали про всі військові і невійськові справи. Рішення, наказ царя були обов'язковими.

За непослух, недисциплінованість, боягузтво цар міг карати воїнів на місці на свій розсуд — аж до смертної кари. Царі були зобов'язані очолювати військо у поході. Звільнялись вони від цього тільки у випадку фізичної неможливості йти в похід (наприклад, хвороба), а також при досягненні 60-річного віку.

З V ст. до н.е. у поході (чи на війні) кожного царя супроводжували два ефори, які контролювали його дії, але вмішуватись у командування військом не мали права. Потім вони складали звіт про дії царя і могли висувати питання про притягнення його до відповідальності. У такому випадку суд над обвинуваченим царем чинили ефори, герусія і другий цар. Найлегшою карою, яка могла спіткати винного, був штраф, найтяжчою — смертна кара. Могло бути ще позбавлення царського сану, вигнання, конфіскація майна.

Крім того, кожні дев'ять років ефори ворожили за зірками стосовно діяльності царів. Якщо на небі появилась літаюча зірка (яка рухається по небосхилу), то це означало негативну оцінку царської діяльності богами. Тоді здійснення влади царями призупинялося аж до отримання вияснення від так званого Дельфійського оракула або з Олімпії. Коли це вияснення було негативним для царів ( чи так його інтерпретували ефори), то царів судили і позбавляли влади.

Царі, як зазначалось, здійснювали культові функції. Вони вважались представниками народу і держави перед богами, приносили богам жертви, власкавлювали їх, просили допомоги й підтримки. Щодо судових функцій, то за царями збережено право розглядати й вирішувати справи про спадкування майна померлого батька його дочками і їх видання заміж, усиновлення й удочеріння, будівництво і стан доріг.

Царям віддавали почесті, вони були оточені увагою й повагою, їм відводились спеціальні місця на зборах, іграх, видовищах, при їх появі усі вставали (крім ефорів). На користь царів встановлено з громадян різноманітні збори ( переважно натуральні), вони отримували значну частину військової здобичі. Царів пишно хоронили, в країні оголошувалась десятиденна жалоба.

Герусія. Другим важливим органом державної влади у Спарті була рада старійшин — герусія. Вона бере початки, очевидно, з колишньої родоплемінної організації — ради племінних старійшин. Проте з утворенням держави до її складу входили вже не просто люди досвідчені, заслужені, а представники знаті, верхівки суспільства. До складу герусії входило 30 осіб — два царі та 28 членів — геронтів. Обиралися геронти на Народних зборах, пожиттєво, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку, тобто не служили вже у війську. Вибори відбувались примітивно: голосом, криком (за кого кричали голосніше, той і обраний).

Це відкривало можливості до зловживань з боку тих, хто керував виборами. Геронти не несли жодної відповідальності за свою діяльність. Герусію скликали спочатку лише царі, бо у ранню епоху вона вважалась дорадчим органом при царях. Вони й головували на засіданнях. Потім мали право скликати її й головувати на засіданнях також ефори.

Компетенція герусії, спочатку невелика, з бігом часу зростала (в міру того, як звужувались повноваження царів). Уже з VI-V ст. до н.е. герусія стала, по суті, найважливішим органом влади й управління Спарти.

Отже, герусія розглядала й вирішувала усі важливі державні справи стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, попередньо обговорювала питання, які вважала за доцільне винести на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, які від імені герусії доповідав на зборах хтось з геронтів. На обговорення зборів герусія виносила й ті державні справи, з яких серед її членів не було одноголосності, тобто панували розбіжності. Герусія мала право (з VIII ст. до н.е.) накладати заборону, призупиняти будь-яке рішення Народних зборів. Для цього достатньо було геронтам і царям встати й піти зі зборів.

Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, з яких обвинуваченому