Держава і право стародавніх Афін та Спарти

Існувала в Спарті й заборона її громадянам займатися торгівлею, ремеслом, але й це не слугувало ефективною гарантією проти появи приватної власності, до речі, як і введення важкої, громіздкої монети.

Помимо спільної земельної власності збереження елементів первіснообщинних відносин проявлялося і у тому, що вважалось допустимим безоплатно користуватись чужими рабами, чужим реманентом, кіньми, мисливськими собаками, навіть брати з чужих комор харчові припаси. Це не означає, що у Спарті зовсім не було торгівлі, норм зобов'язально-договірного права тощо. Вони, очевидно, існували, діяли, але загалом договірне право було нерозвинене, непоширене, бо в країні домінувала не приватна, а спільна, колективна власність, існували численні пережитки первіснообщинних відносин. Купівля-продаж, позичка, обмін речей тривалий час відбувалися у простій, усній формі, щоправда, при свідках, зазвичай не за гроші, а у бартерній формі (товар за товар, річ за річ).

Сімейне право. У Спарті існував парний шлюб, але з багатьма специфічними рисами, елементами групового шлюбу. Як зазначалось, декілька братів могли мати одну дружину, а одна жінка — декілька чоловіків. Не вважалось ганебним "позичити" дружину товаришеві або запропонувати гостеві. Водночас жінки посідали у суспільстві високе становище, користувались повагою і пошаною. Спартанка сама вибирала чоловіка, без згоди дівчини шлюб не укладався. Жінки мали своє майно, розпоряджались ним, а коли у Спарті почали активніше розвиватись торговельно-грошові відносини, то появлялось немало багатих жінок, котрі мали свої землі, рабів, багатства [25, 129].

У сім'ї жінка теж користувалась повагою, авторитетом. Вона керувала веденням всього домашнього господарства, вихованням малолітніх дітей, оскільки чоловік, постійно знаходячись у військовому таборі і там харчуючись, вдома з’являвся нечасто. Однак влада чоловіка у сім'ї була великою, авторитет — беззаперечним, слово — вважалось законом.

Розлучення відбувалося без зайвих формальностей, за згодою сторін. У випадку сімейного конфлікту справу розглядали царі або ефори.

Спадкування майна померлого батька чи чоловіка відбувалося згідно зі законом. Спадкували передусім сини, при їх відсутності — дочки. Дружині померлого поверталось її придане, залишались подарунки чоловіка. У випадку відсутності дітей майно померлого спадкували його найближчі кровні родичі за чоловічою лінією — брати, батько, дід та ін.

Знову ж таки норм кримінального характеру, як і інших галузей права, існувало дуже мало. Діяли звичаї, традиції. Норми кримінального права обмежувались зазвичай вказівкою на заборону, каральність тих чи інших вчинків. Саме покарання обирали судді. Це могли бути штрафи, конфіскація майна чи навіть земельного наділу (клеросу), вигнання, позбавлення прав, позбавлення громадянства, смертна кара (мечем, задушенням чи скиданням зі скелі).

Позбавлення прав (атімія) вважають одним з найтяжчих покарань. Така людина не могла звертатися до суду для захисту своїх інтересів, брати участь у політичному житті, зазнавала постійної зневаги, бойкоту громади. Атімією карали за боягузтво на полі бою, втечу з бою, здачу в полон ворогові. За вчинення надалі якогось героїчного поступку, подвигу атімію могли з воїна зняти.

Оскарження судових вироків не допускалось. Тільки у виняткових випадках засуджений міг апелювати до Народних зборів.

Судовий процес між громадянами мав змагальний характер, але часто звинувачення брали на себе державні органи — царі, ефори, геронти. Доказами слугували власне признання, покази свідків, речові докази, документи, присяга.

Впродовж декількох століть Спарта зберігала зазначені риси військово-землеробської держави, з владою аристократії, численними пережитками родоплемінних відносин. Менш-більш серйозні переміни в її суспільно-політичному ладі, економіці намітились аж у V-ІV ст. до н.е. Сприяли цьому передусім греко-перські війни, а також Пелопонеська війна (431-404 рр.).

Ставши в VІ-V ст. до н.е. наймогутнішою державою Пелопонесу, в процесі греко-перських воєн Спарта стала поряд з Афінами фактичним організатором і керівником антиперської боротьби греків. Після перемоги у цій кривавій війні між Спартою і Афінами виник конфлікт, який завершився спочатку укладенням на 30 років перемир'я (446 р. до н.е.), а далі — Пелопонеською війною. На боці Спарти виступили держави Пелопонеського союзу та інші, де правила аристократія, на боці Афін — держави Афінського морського союзу та ті, де існувала демократія. Хоча чіткого такого поділу не існувало, бо, як засвідчують Фукідід та інші історики, у кожній грецькій державі постійно існували і боролись дві партії, дві сили — аристократична і демократична, і залежно від того, яка в даний момент перемагала, відповідно приєднувались то до Спарти, то до Афін.

Отже, війна була виявом антагонізмів — економічних, політичних, соціальних, які давно вже визрівали, накопичувались, двох різних укладів, двох систем. Не останню роль відігравала й торговельна конкуренція між Афінами та деякими членами Пелопонеського союзу. Війна продовжувалась 27 років і закінчилась перемогою Спарти з покладенням на переможені Афіни великої контрибуції.

Пелопонеська війна привела до серйозних змін в політичному ладі багатьох грецьких держав. По-перше, розпався Афінський морський союз, втратили свою економічну і політичну гегемонію у південній Греції Афіни, у багатьох державах прийшли до влади або зміцніли аристократичні кола, олігархії. Та й у самій Спарті перемога, притік афінського золота й срібла призвели до послаблення Лікургівського устрою, поглиблення майнової диференціації, розвитку приватної власності, торгівлі. Війни значно скоротили кількість повноправних громадян — спартанців. У V ст. до н.е. їх