Держава і право стародавніх Афін та Спарти

Усіх вільних громадян чоловічої статі було поділено на чотири розряди за майновим цензом. До першого, найвищого розряду, належали громадяни, які одержували з землі не менше 500 медимнів сипучої або рідкої сільськогосподарської продукції на рік (медимн становив у середньому 50 кг або літрів). Згодом до них були прирівняні інші громадяни (не тільки землевласники), що мали майна на таку ж суму. Їх називали п'ятсотмірниками, вони мали обов'язок оснащувати військові кораблі, тримати їх у доброму стані, а також служити у важкоозброєній піхоті. До другого розряду належали громадяни, які одержували не менше 300 медимнів, їх називали вершниками, оскільки вони повинні були служити у кінноті на власному бойовому коні або у важкоозброєній піхоті. До третього розряду належали громадяни, котрі мали прибуток не менше 200 медимнів — зевгіти (гр. зевгос — запряг волів). Вони також служили у піхотному ополченні й повинні були мати власне важке озброєння. До четвертого розряду належали всі інші громадяни, тобто ті, які мали прибуток із землі менше 200 медимнів або відповідне рухоме майно, їх називали фетами (виробниками), вони служили у легкоозброєній піхоті й на флоті [5, 210].

Політичні права, як і взагалі правове становище людей у суспільстві, повністю залежали не від знатного, родового походження, а від майнового стану громадян. Отже, бути архонтами, членами ареопагу, займати інші високі посади в державі могли тільки громадяни, котрі належали до першого розряду. Всі інші посади обіймали громадяни другого і третього розрядів. Фети не могли бути обраними на жодні посади — вони тільки брали участь у Народних зборах. Але й це мало неабияке значення, бо саме Народні збори обирали всіх службових осіб, тут вони звітували про свою діяльність, тут приймались закони і, власне, в Народних зборах фети становили більшість.

Саме ця реформа завдала найвідчутнішого удару пережиткам первіснообщинного ладу. Права і обов'язки громадян з цього часу почали визначатися залежно від їхнього майнового стану, а не від родової знатності. Народні збори з часів Солона стали відігравати значно більшу роль у житті суспільства, компетенція їх розширилась. Вони мали назву "еклезія", тобто збори викликаних, оскільки про день зборів заздалегідь повідомляли оповісники, закликаючи всіх громадян.

Солон також дещо послабив ареопаг, вилучивши з його компетенції підготовку справ для обговорення їх у Народних зборах. Для підготовки цих справ, а також загального управління країною він створив новий державний орган — Раду 400. До неї кожне плем'я (всього чотири) обирало на своїх зборах з громадян перших трьох розрядів, що посягли 30-річного віку, по 100 представників (щорічно) [23, 187].

 

 

У 584 р. до н.е. було вирішено збільшити кількість архонтів до десяти, причому евпатриди погодились, що троє з них будуть геоморами і двоє — деміургами. Але й це не розрядило ситуації. Спираючись на міську і сільську бідноту, 560 р. до н.е. владу захоплює Пісістрат, який у молоді літа прославився, відвоювавши (за ініціативою Солона) у мегарців острів Саламін. Він проголосив себе тираном, ставлеником демосу і перебував на цій посаді 33 роки. Реформ Солона він не змінив, усі попередні органи теж залишались. Пісістрат та його сини дбали тільки про те, щоб на всіх важливих посадах були їхні прибічники. Тиран конфіскував частину земель у евпатридів, наділивши ними бідних селян, запровадив державний довгостроковий кредит селянам і ремісникам, увів інститут роз'їзних суддів, щоб люди з місць не мусили їздити по судових справах у Афіни. Він призначив єдиний поземельний податок (залежно від розміру землеволодіння), сприяв створенню афінських колоній, зокрема на кримському і кавказькому узбережжях Чорного моря, зробив спробу захопити Дарданелли (Геллеспонт), вів в Афінах обширне будівництво. У 527 р. до н.е. Пісістрат помер і тиранами стали двоє його синів, їхня політика була дещо іншою: збільшувались податки, чинились розправи над політичними супротивниками, посилився терор. Незабаром одного з них вороги тиранії вбили, другий 510 р. до н.е. був змушений зректися влади [14, 187].

Боротьба між аристократією та демосом спалахнула з новою силою. Спроба спартанців втрутитись у події і допомогти аристократам відновити свою владу закінчилась невдачею. Демос переміг. На чолі Афін став вождь демосу, непримиримий противник тиранії, аристократів і спартанців Клісфен, що походив зі знатної родини Алкмеонідів.

У 509 р. до н.е., ставши першим архонтом, Клісфен провів серію реформ. Ці реформи остаточно ліквідували залишки родового ладу і сформували систему афінської демократії, яка зберігалася з невеликими змінами впродовж усього періоду існування Афінської держави. Основною метою Клісфена було остаточно ліквідувати вплив і силу реакційної землевласницької родової знаті, демократизувати суспільно-політичний устрій Афін.

Насамперед Клісфен ліквідував чотири родові племена і натомість запровадив територіальний поділ: поділив Аттіку на 10 територіальних філ. При цьому враховувався природний поділ країни на три основні регіони: міський (Афіни), прибережний і внутрішній. У двох перших переважав демос, у третьому — аристократія. Кожна філа поділялася на три частини — триттії: по одній з кожного регіону. Отже, всього було 30 триттій. Філи не становили єдиної, цілісної