Держава і право стародавніх Афін та Спарти

Водночас ця обставина (розкиданість триттій) у зв'язку з невеликими розмірами території Аттіки не утруднювала управління такими черезсмужними філами.

Клісфен поділив територію Афін на 100 ще дрібніших одиниць — демів. На триттію припадало по три-чотири деми та по 10 демів на кожну філу. Згодом кількість демів зросла. Кожного афінського громадянина було приписано за місцем проживання до якогось дему. Приналежність ця була спадковою. Називати себе родовим походженням заборонялось. Кожен громадянин поруч зі своїм іменем повинен був зазначати ще й назву дему. Тільки приналежність до дему давала громадянам повноправність. Отже, на той час була така адміністративно-територіальна структура: 10 філ, 30 триттій, 100 демів [19, 197].

Найвищим органом влади філи були Народні збори (агора), поточне управління здійснювала колегія трьох епімелетів, яку обирали щорічно Народні збори (здебільшого це були начальники триттій, але не обов'язково). Кожна філа мала свого покровителя — бога або легендарного героя. У триттії діяли свої Народні збори, які щорічно обирали начальника. У демах також управляли Народні збори і щорічно обираний ними староста (демарх). Його обов'язками було скликати Народні збори, виконувати їхні рішення, здійснювати поточне управління. Народні збори обирали також скарбника та інших урядовців. Деми, з одного боку, мали свою, внутрішню, автономну компетенцію, з іншого — виконували доручені їм державою справи (наприклад, ведення обліку військовозобов'язаних — каталогів, збирання податків — ейсфора). До демів перейшли усі фінансові, поліційні та інші справи, якими раніше відали наукрарії, проте самі наукрарії збереглися (замість 48 їх стало 50 — по п'ять на філу). Вони і далі повинні були щорічно будувати по одному військовому кораблю.

Клісфен утворив нові державні органи. Рада 400 у зв'язку з ліквідацією чотирьох племен була теж ліквідована. Замість неї утворено Раду 500 — по 50 осіб від кожної філи.

Створено також колегію десяти стратегів — по одному від філи. Головно це були військові вожді, але не тільки — вони мали також важливі адміністративно-політичні повноваження.

Інші державні органи — геліея, ареопаг, колегія архонтів — з деякими змінами в їх компетенції залишилися і діяли.

Щоб зміцнити демократичні засади суспільства, зокрема запобігти відновленню тиранії чи влади аристократії, Клісфен запровадив так званий остракізм — суд черепків (гр. остракон — черепок). Один раз на рік на головних зборах шостої пританії присутні повинні були відповісти на запитання, чи є в державі людина, яка своєю діяльністю шкодить демократії, існуючому суспільству, устрою. Якщо народ на це запитання відповідав ствердно, то присутнім роздавали глиняні таблички (черепки), на яких вони писали ім'я цієї людини. За більшістю голосів таку людину виганяли з Афін на десять років (згодом на п'ять) без позбавлення громадянських чи будь-яких майнових або спадкових прав.

Отже, реформи Клісфена, завдавши остаточного удару пережиткам родоплемінного устрою, завершили так звану епоху політичних революцій і формування афінської державності.

 

 

У першій третині V ст. до н.е. Афінській державі разом з усією Грецією (Елладою) довелося пережити тяжкі часи. На близькому і середньому сході на той час утворилася велика і могутня Перська держава. Вона завоювала цілу Малу Азію, Вавилон, Єгипет та багато інших стародавніх держав і середньоазіатських територій. Перські царі називали себе царями усіх чотирьох сторін світу і претендували на світове (в їхньому розумінні) панування. Невеликі, але багаті грецькі держави, які існували буквально під боком Персії, викликали у перських царів бажання негайно їх завоювати, тим паче, що противник, як їм здавалося, був слабкий, сили його розпорошені. Приводом для нападу послужила допомога Афін і деяких інших держав Еллади грецьким колоніям у Малій Азії в їхній боротьбі проти Персії. У 492 р. до н.е. перський цар Дарій І спорядив велике військо і флот на Балкани. Над усією Грецією нависла смертельна загроза бути поневоленою. Ця загроза була цілком реальною, бо серед греків виникали постійні суперечки, грецькі держави ворогували між собою, вели безперервні міжусобні війни. Але грекам, які так і не зуміли на той час об'єднатися, доля дала шанс врятуватися від поневолення. Перський флот потрапив (біля сучасного Афону) у жорстокий шторм і більша частина кораблів була знищена, а сухопутна армія зазнала значних втрат у боях з войовничими фракійськими племенами, територією яких просувалася до Греції [23, 307].

Персам тимчасово довелось відступити. Цар, однак, відрядив у Грецію послів з вимогою дати Персії "землю і воду", тобто добровільно підкоритися. Деякі грецькі держави так і зробили (у фессаліїі Беотії), проте більшість з них відмовилися. В Афінах перських послів скинули зі скелі, а