Деякі аспекти вивчення музичної та усної народної поетичної творчості в основній школі на уроках української літератури

У панегірику П. Могилі співалося: «Музика – сад утіхи, жродно мислей вдячних». Цей образний вислів дуже тонко підкреслює саму природу музики: емоційна насолода і робота душі, інтелекту. Відомо, що саме український діяч, композитор, хоровий диригент і педагог М. Дилецький є автором «Граматики мусікійської» (1677) р. – однієї з найбільш цінних пам'яток слов'янської музичної культури. Він писав: «Музика співанієм або ігранієм своїм серця людські або до веселості, або до смутку і жалю побуждав». Думки М. Дилецького про есте-тико-виховне значення музики спирались на етнопедагогічні джерела, враховували особливості музичної обдарованості українського народу, тому вони надалі розвивались як у педагогічній теорії, так і в практиці шкільництва [3].

Музично-педагогічна діяльність М. Дилецького була пов'язана не тільки із Вільно, Смоленськом, Києвом, Москвою та Петербургом, але і зі Львовом. Саме львівський варіант рукопису «Граматики мусікійської» є першим підручником із музичного виховання українською мовою і зберігає авторський текст трактату, в той же час всі інші зразки, що збереглися є перекладами і переробками.

Як стверджують історики, саме М. Дилецький вивчав, узагальнив і висвітлив педагогічну та музично-естетичну думку ХУ століття, поклав по суті початок українській професійній школі. Продовження музичного навчання через творчу діяльність, зокрема, хоровий спів відбувалось в училищах «книжного навчання», у школах при монастирях і церквах. Багато інших педагогів, прізвища яких не дійшли до нас з історичних джерел, доклали зусиль до процесу становлення системи вивчення усної народної творчості у взаємозв'зку із музикою. Це і вчителі церковнопарафіяльних шкіл. Так, у статуті Львівської братської школи (1586р.) писалося про те, що в школі вихованців навчають «... читанню та співам... « [5].

В статуті Львівської братської школи (1624 р.) сказано, навчання починається так: «... спочатку навчаться складати букви, потім вивчать граматику, при цьому навчаються церковному порядку, читанню, співам» [5].

У статті спираємося на досягнення сучасного літературознавства в галузі порівняльно-історичного і типологічного вивчення національних літератур, зокрема праці М. П. Алексеева, О. УБілецького, М. К. Гудзія, Д. С. Наливайка, М. Б. Храпченка, які досліджували проблеми міжпредметних зв'язків.

Проблеми методики викладання літератури в школі свої роботи присвятили Г. У. Бєлінський, О. Ю. Богданова, ТС. Запалова, О. Р. Мазуркевич.

Інтерес нашого дослідження становлять роботи методистів О. М. Бандури, Н. И. Волошиної, Л. Ф. Мірошніченко, Є. А. Пасічника, З. О. Шевченко.

У колективному посібнику «Форми навчання в школі» за редакцією Ю. І. Мальованого даються ґрунтовні рекомендації з методики використання форм навчання в школі, що можуть бути використані вивчаючи усну народну творчість у взаємозв'язку з музикою на уроках української літератури в сучасній школі. Деякі аспекти взаємозв'язаного вивчення усної народної творчості з музикою досліджувались українськими вченими.

Естетичне виховання школярів засобами народної музично-поетичної творчості розглядали В. Юцевич, С. Горбенко, Ю. Мандрикта інші.

Проблемою формування естетичної культури школярів засобами народної творчості займались В. Ірклієнко, Т. Тусунов, О. Маленицька та інші.

Фрагментарність шкільного курсу літератури робить особливо значущими пошуки «найскрізних ліній», які б забезпечили його цілісність як освітньої системи.

У програмі, як відомо, лише в окремих зразках подано поетичний та музичний фольклор. І ця обставина загострює увагу до тих методичних шляхів і засобів, які дозволять учням розкрити провідну роль поезії і музики в духовному житті людини.

Вивчення української літератури у взаємозв'язках із музикою -проблема суто методична, є разом з тим складовою частиною іншої проблеми – виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму.

С. Русова доводила, що поезія та музика мають бути взаємозв'язані, це дуже потрібно для школярів «це виховує їх естетично, а також розвиває музичні здібності» [6. 14]. У книзі «Невичерпна педагогічна сила» В. Поточний стверджував, що через народну пісню, як і через народну мову, діти прилучаються до вічного живого джерела народного духу стають синами свого народу. Українські педагоги, високо оцінюючи виховний та освітній вплив взаємозв'язку поетичної народної творчості з музикою звертали свою увагу на всебічний розвиток школярів. Вони відстоювали думку про необхідність використання на уроках української літератури народної поетичної творчості та музики. Пісня є важливим засобом у естетичному і моральному вихованні школярів. А спів народних пісень виховує любов до рідного краю. Як відзначав дослідник, було б «не натурально» обминати народну пісню в школі, бо вона»... найкращий засіб до виховання здорового естетичного почуття, розуміння краси і здатності відчувати її та втішатись нею» [5, 5-15].

Цікавим прикладом вивчення музичної та поетичної творчості на уроках української літератури є надрукована стаття у журналі «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», що має назву «Пісня з серця народу». її автор Алла Герасимова, старший вчитель Черкаської ЗОШ № 26.

Вона детально описує інтегрований урок: народні пісні на слова Т. Шевченка. На початку уроку звучить «Реве та стогне...» у грамзапису. Оголошується тема та мета уроку. На фоні пісні розповідається «біографія» пісні. Спочатку йде розповідь про автора слів, але вчитель говорить учням, що ця пісня стала народною. На ці чудові слова музику в стилі романсу вперше написав М. В. Лисенко. Пізніше писали музику на ці же слова відомі українські композитори Г. Хоткевич, Г. Давидовський, Є. Трупа та інші.

Учитель продовжує, що автор музики, яка звучить нині стала символом України, був учитель і композитор із Одеси Данило Якович Крижанівський. А. Герасимова зупиняючись на творчості Т. Г. Шевченка говорить, що це улюблений поет нашого народу, він був людиною музично-обдарованою, захоплювався народними піснями. Пісня супроводжувала Кобзаря все його життя. На урок вчитель запросила тріо бандуристів із музичної школи. Вони виконували народні українські пісні. До кожної з них були коментарі. Матеріал уроку прекрасно сприймався. Для засвоєння нового матеріалу учням пропонується розробити тему «Шевченко і пісня».

Ось такий приклад, що заслуговує на увагу вивчення музичної та усної народної поетичної творчості в сучасній основній школі. В кінці уроку вчитель наголошує, що народні пісні на слова Т. Шевченка – це своєрідний пам'ятник великому поетові. Вони говорять про незгасну любов до нього і разом з тим свідчать про обдарованість народу, який у різноманітних формах відтворює вірші незабутнього Кобзаря – Тараса Шевченка. Лунає «Заповіт», всі підводяться бо звучить реквієм [7, 138-141].

Проблема взаємозв'язаного вивчення усної народної творчості з музикою на уроках української літератури набуває особливої значущості в умовах відродження і становлення української державності і національної культури. Значний потенціал естетичного і морального виховуючого впливу на особистість, формування національної самосвідомості має національна музично-поетична спадщина. Творче використання теоретичних і практичних знань в галузі викладання української літератури в сучасній школі при вирішенні педагогічних, учбово-виховних і науково-методичних завдань з врахуванням вікових та індивідуально-типологічних відмінностей учнів, соціально-психологічних особливостей допоможе успішному розвитку сучасних актуальних завдань у сфері музично-естетичного, музично-етичного виховання підростаючих поколінь.

 

 

1.Гончаренко СУ, Мальований Ю. І. Світоглядні функції загальної середньоїосвіти: Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. -1994. -№ 1-е. 44-55.

2.Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.) – К. ; Радуга, 1994. -61 с.

3.Дилецький М. Граматика мусікійська. – К. ; Музична Україна, 1970. -86 с.

4.Зазюн I. A. естетичний досвід особи. Формування і сфери вияву. – К. : Вища школа, 1976. – 174с.

5.Поточний В. Невичерпна педагогічна сила. //Світло.. -1912. – Кн. 7. -С 5-15.

6.Русова С Нова школа // Світло. -1914. -Кн. 7-8. -С 3-16. «

7.Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. К. : Педагогічна преса, № 1, 1999. – 272 с.