Діалог як форма комунікації

 

Вступ

РОЗДІЛ І. ДІАЛОГ ЯК ФОРМА КОМУНІКАЦІЇ

1.1 Поняття комунікації та її мета

1.2 Діалог як вид спілкування

1.3 Спілкування як форма комунікації

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ РІЗНИХ ФОРМ ДІАЛОГІВ

2.1 Особливості діалогу між викладачами і студентами

2.2 Діалогова взаємодія студента з комп'ютером

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

 

 

У будь якій життєвій справі людям доводиться спілкуватися, обмінюватися інформацією, вести діалог, домовлятися, знаходити виходи зі складних ситуацій тощо.

Без діалогу практично неможливо провести нормально жодного дня. Правильно, грамотно, культурно вести діалог під силу не кожному, але як необхідно володіти такою культурою сучасній людині, особливо людям таких професій як педагог, лікар, політик, працівник соціальної служби тощо. Тому головним завданням у даній курсовій роботі було поставлено дослідити природу та побудову діалогу, визначення основних методів і правил культури діалогу, які б давали можливість формувати і проводити ефективну взаємодію між співрозмовниками, не зважаючи на їх соціальний та професійний статус.

Діалогу – це своєрідний міст між людьми, між групами людей, між окремими державами. Тому дослідження спілкування, практичне засвоєння правил спілкування – вкрай важливе для будь-якої людини.

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у діалозі. Поняття «діалогу» є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі діалогу суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У діалозі людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат діалогу – налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки діалогу здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі діалогу є умовою існування групи як цілісної системи. Діалог координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у діалозі є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спілкування. М. І. Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморо­зумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Основні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку – пізнавальні, ділові та особистісні.

Діалог тісно пов'язаний з діяльністю. Будь-яка форма діалогу виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діалогу однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина – предмет діяльності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина – людина). Сутність діалогу полягає у взаємодії суб'єктів діяльності.

 

 

Комунікація – це обмін інформації між людьми. Однак, комунікації – це складний процес, що складається з взаємозалежних кроків, кожний з цих кроків дуже потрібний для того, щоб зробити наші думки стали зрозумілими іншій особі.

Кожен крок – це пункт, у якому, якщо ми будемо недбалі і не будемо думати про те, що робимо, – зміст може бути втрачений.

Ціль даного питання – ознайомитися з природою і складностями комунікацій, з потенційними пастками на шляху до розуміння суті повідомлень, а також з тим, що можна почати, щоб більш ефективно обмінюватися інформацією.

Процес комунікації цей містить у собі дев'ять складових елементів. Два перших елементи – основні учасники комунікації, тобто відправник і одержувач. Два наступних – основні знаряддя комунікації, тобто звертання і засоби поширення інформації. Чотири елементи є основними функціональними складовими: кодування, розшифровка, відповідна реакція і зворотний зв'язок. Останній елемент – випадкові перешкоди в системі.

У багатьох випадках передане повідомлення виявляється неправильно зрозумілим і, отже, обмін інформацією – неефективним.

Джон Майнер, вказує, що, як правило, лише 50% обміну інформацією приводить до обопільної згоди сторін, що спілкуються. Найчастіше причина низької ефективності складається в забутті того факту, що комунікація – це обмін.

У ході обміну обидві сторони грають величезну активну роль. Комунікаційний процес – це обмін інформацією між двома і більше людьми.

Основна мета комунікаційного процесу – забезпечення розуміння інформації, що є предметом спілкування, тобто повідомлення. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування людей, що брали участь в обміні. Щоб краще розуміти процес обміну інформацією й умови його ефективності, варто мати представлення про стадії процесу, у якому беруть участь двоє або більше число людей.

У процесі обміну інформацією можна виділити чотири базових елементи:

1. Відправник, особа, що генерує ідеї або збирає інформацію і передаватиме її.

2. Повідомлення, власне інформація, закодована за допомогою символів.

3. Канал, засіб передачі інформації.

4. Одержувач, особа, якій призначена інформація і яка на інтерпретує її [5, 111].

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять кілька взаємозалежних етапів. Їхня задача – скласти