Діалог як форма комунікації

На третьому рівні діалогу навчальний вплив будується таким чином, щоб забезпечити досягнення цілей навчання, в тому числі віддалених.

Сфера діалогу визначається тими об'єктами, на які він може бути спрямований. Нагадаємо, що діалог, який ми аналізуємо, стосується учбової діяльності студента. Залежно від того які запитання студента система допускає, які його повідомлення розуміє і на які дає відповідь, виділяють такі аспекти діалогу:

- умова задачі (її уточнення) ;

- загальні принципи її розв'язання (теореми, аксіоми, формули, правила, евристики) ;

- план розв'язання задачі;

- конкретна операція по розв'язанню задачі;

- оцінка оптимальності розв'язання задачі;

- аналіз помилок студента;

- аналіз діяльності студента по розв'язуванню задачі (наприклад, оцінка стратегії пошуку розв'язку).

Адаптація комп'ютера передбачає врахування певних особливостей студента. При цьому можна виділити два напрямки адаптації. Для першого напрямку характерна особлива увага до контексту задачі, для другого, крім цього, – врахування індивідуальних особливостей студента. В рамках першого напрямку кожній помилці відповідає певний допоміжний вплив. Для другого напрямку характерною є наявність моделі студента (як правило, динамічної), що враховує його певні індивідуальні особливості мислення, сприйняття тощо. Тому тут враховується не лише кількість і характер помилок студента, а й та допомога, що виявилася достатньою, і т. д.

Параметр симетричності характеризує міру ініціювання діалогу кожним партнером, а також можливість виходу з діалогу. Симетричний діалог передбачає рівність партнерів у його ініціюванні, породженні всіх типів реплік, виборі предмету діалогу, виходу з нього.

За особистістю співвіднесеністю розрізняють анонімне, соціально-орієнтоване і особистісне спілкування.

Анонімне спілкування характеризується відсутністю особистісних моментів і має місце у випадках, коли комп'ютер не вимагає, щоб студент давав про себе певні відомості, презентував себе.

Соціально-орієнтоване спілкування характеризується тим, що комп'ютер орієнтується на студента як на представника певної групи.

Особистісне (неформальне) спілкування характеризується тим, що партнери сприймають один одного передусім особистостями, коли в центрі їхньої уваги постають особистісні стосунки. У деяких же випадках комп'ютеру приписують навіть певні риси особистості, інакше кажучи, комп'ютер персоніфікується.

Параметр структура партнерства має щільний зв'язок з мірою симетричності і характеризується співвідношенням статусу партнерів спілкування. Мається на увазі позиція рівноправності або ж статус «старшого», «більш досвідченого». Тут можливі кілька випадків: перший – комп'ютер виступає з позиції «старшого» (педагог, консультант, репетитор), другий – з позиції «дорослого» (у даному випадку означає «рівного мені»), як партнер, колега або ж суперник, третій – з позицій «дитини» (у даному випадку просто виконавець, іграшка тощо) [6, 112].

Параметр функціонально-рольових особливостей спілкування щільно пов'язаний з параметром структури партнерства і характеризується спеціальною роллю, яка відводиться комп'ютеру. В системах комп'ютерного навчання комп'ютер моделює соціальну роль педагога, експерта, репетитора або ж слухняного студента. При цьому звичайно розрізняють такі ролі комп'ютера: педагог (репетитор), засіб діяльності, студент.

Параметр модальність спілкування характеризується формою подання інформації комп'ютером і формою повідомлення студента.

Відповідно до виконуваних функцій виділяють два види діалогу: основний і допоміжний. Основний діалог стосується розв'язуваної задачі, вироблення плану її розв'язання, стратегії розв'язання та інших аспектів. Допоміжний діалог (так званий метадіалог) спрямований на уточнення повідомлень студента. Поява метадіалогу зумовлена обмеженими можливостями комп'ютера у розумінні повідомлень студента. Допоміжний діалог ініціюється комп'ютером, і міра діалогу характеризується числом повідомлень-запитань для розуміння комп'ютером тексту повідомлень студента.

 

 

Діалог – це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією потрібною для учасників діалогу.

Комунікація повинна бути ефективною, має сприяти досягненню мети учасників діалогу. Всі засоби діалогу поділяються на дві великі групи: вербальні (словесні) і невербальні.

Невербальна поведінка людини нероздільно пов’язана з її психічними станами і служить засобами їх вираження. В процесі діалогу невербальна поведінка виступає об’єктом пояснення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. Діалог – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами діалогу являються живі істоти, люди. У принципі діалог характерний для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес діалогу стає усвідомленим, пов'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її – реципієнтом.

У характеристиці діалогу важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій – інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень – передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Діалог тут спрямований на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження – неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки діалогу людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі – в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

Відомий психолог Б. Ананьєв підкреслював, що комунікативний процес не може бути повним, якщо суб'єкт не використовує невербальні його засоби. Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідоме та мимовільно. Людина «зважує» свої слова, але не може контролювати міміку, жести, інтонацію, тембр голосу тощо. Кожен з цих елементів спілкування «сигналізує» співбесіднику про правильність сказаного словами чи «підказує» сумнів у них.

 

 

1. Андрєєва Г. М. Соціальна психологія. – М., Аспект Пресс, 1996. – 318 с.

2. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. – М. : Наука, 1985. – 221 с.

3. Брикман Р, Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологической самозащите. – С. -Пб., 1997. – 412 с.

4. Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. – М. : Наука, 1985. – 311 с.

5. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. – Дубна. М. : Наука, 1985. – 388 с.

6. Кабрин В. И. Транскоммуникация и личностное развитие. – М. : Магистр, 1996. – 418 с.

7. Куликов В., Галицький В. Применение психологического воздействия в конфликтных ситуациях. – Проблемы психологического воздействия. Учеб. -метод. пособ. – К. : Академія, 1999. – 160 с.

8. Лавриненко А. П. Социальная психология и этика делового общения. М. : Магистр, 1996. – 272 с.

9. Леонтьев А. А. Психология общения. Тарту. СПб. : Изд-во Тарт. ун-та, 1974. – 311 с.

10. Ломов Б. Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда // Психологічні проблеми соціальної регуляції поводження. К. : Академія, 1999. – 160 с.

11. Немов Р. С. Психологія. Книга 1: Основи загальної психології. – К. : Видавничий дім «Скарби», 2001. – 408 с.

12. Потеряхин А. Л. Психология управления, основы межличностного общения. – М. : Статистика, 1974. – 158 с.

13. Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение. – М. : Изд-во МГУ, 1988. – 230 с.

14. Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої Г. М. і Яноушека Я. М. – К. : Українські пропілеї, 2001. – С. 446.

 

 

Невербальні засоби спілкування