Діалог як форма комунікації

Діалогова взаємодія студента з комп'ютером є необхідною умовою ефективного застосування сучасних комп'ютерних систем у навчальному процесі. Забезпечення такої можливості є принципово важливим, оскільки процеси навчання за будь-яких умов мають діалоговий характер, і практично реалізувати їх може лише єдиний технічний засіб – комп'ютер.

У літературі діалоговою вважають будь-яку взаємодію людини з комп'ютером, що здійснюється досить часто і в реальному масштабі часу. Такий підхід неправомірний, як і ототожнення діалогу із взаємодією типу запитання – відповідь. При цьому розмивається психологічна сутність діалогової взаємодії і діалогових навчальних систем.

Говорити про діалог між студентом і комп'ютером у навчальних системах можна лише тоді, коли, по-перше, комп'ютер розуміє повідомлення студента і навпаки, по-друге, коли обмін повідомленнями стосується різних аспектів діяльності студента, по-третє, коли ця взаємодія має педагогічну спрямованість.

У світлі сучасних уявлень про спілкування вважається, що істотною ознакою діалогу є наявність не кількох суб'єктів (як вважалося раніше), а кількох позицій.

Якщо різні позиції розвиваються кількома особами, то має місце зовнішній діалог, а якщо однією, – то внутрішній. Останній має місце тоді, коли людина веде діалог сама з собою і відбувається зіткнення різних точок зору. Отже, монологічне за формою мовлення, скажімо, вчителя за своєю сутністю також може бути діалоговим, коли він розвиває кілька позицій. Водночас взаємодія типу запитання – відповідь – запитання... досить часто по суті є не що інше, як система послідовних монологів. Це трапляється, скажімо, в тих випадках, коли комп'ютер не розуміє повідомлення студента і робить висновок про його правильність чи неправильність на основі порівняння її з шаблоном. В умовах комп'ютерного навчання мають здійснюватися зовнішній і внутрішній діалог [8, 116].

Для означення взаємодії студента з комп'ютером вживати слово діалог можна дуже умовно, тут йдеться власне про обмін повідомленнями. Водночас слід відзначити, що інколи важко провести межу між обміном повідомленнями та діалогом, особливо в тому випадку, коли ці повідомлення подано у мовній формі.

У навчальній системі спілкування фактично моделюється, і один з партнерів (той, хто розробляє навчальну програму) лише подумки здійснює спілкування, заздалегідь складаючи програму діалогу (при цьому він програмує не діалог, а лише правила його здійснення). Саме тому програма діалогу відчужується від розробника (починає «жити своїм життям»). Розробник, як правило, не може заздалегідь точно визначити, яке саме повідомлення на даний момент комп'ютер видає студентові, тим більш, що комп'ютер часто навіть удосконалює програму діалогу.

Отже, діалог з комп'ютером – це технічно опосередковане спілкування з новим типом опосередковування, коли посередник (медіатор), набуває у ряді випадків автономної поведінки, а один з партнерів (розробник програми) настільки віддаляється від процесу спілкування, що його можна не брати до уваги.

Опосередкований характер діалогової взаємодії студента з комп'ютером виявляється, з одного боку, у наявності певних обмежень на контакт і через це деякому збідненні цього діалогу порівняно з міжлюдським спілкуванням, а з другого – у компенсації цих обмежень завдяки новим можливостям комп'ютера, які не можна практично реалізувати в умовах звичайного спілкування людей.

Ці обмеження зумовлені, по-перше, можливостями комп'ютера у розумінні повідомлень студента, по-друге, певними особливостями ситуації діалогу, по-третє, відсутністю немовних компонентів спілкування – міміки, жестів, інтонаційних виразних пауз. У діалозі з комп'ютером також відсутні і такі засоби, що сприяють сприйманню і розумінню діалогічного мовлення, як інтонація, тембр мовлення і т. д.

Як педагогічне спілкування діалог студента з комп'ютером необхідно розглядати в контексті навчального процесу, де діалог виступає як засіб діяльності: для педагога – це засіб навчальної діяльності, для студента – учбової.

Параметри діалогу, що мають найважливіше значення:

- педагогічна спрямованість;

- сфера діалогу;

- адаптація;

- симетричність;

- особистісна віднесеність;

- структура партнерства;

- функціонально-рольові особливості;

- модальність спілкування;

- функції.

Дамо стислі характеристики кожного параметра.

Педагогічна спрямованість є важливим параметром діалогу студента з комп'ютером оскільки діалог вагомий не сам по собі, а як засіб для досягнення основної учбової мети, її рівень залежить від того, наскільки діалог враховує мету навчання. Можна виділити три рівні педагогічної спрямованості:

Перший рівень діалогу – фактичний, псевдодіалог, при якому відповідь будується на основі формальної перебудови повідомлення. Педагогічний ефект фактичного діалогу у навчальному процесі незначний. Тут повідомлення комп'ютера не містять відомостей, що стосуються розв'язання конкретної задачі, а радять ще раз подумати над умовою задачі, звернути увагу на її вимоги І т. д., тобто виконують роль стимулюючої підказки.

Для другого рівня діалогу характерна спрямованість на розв'язання задачі без урахування мети навчання. Тут комп'ютер моделює діяльність не педагога, а фахівця з певної предметної галузі. Педагогічна цінність такого діалогу також незначна, оскільки не враховуються суттєві особливості навчання: адже основне значення має не розв'язання тієї або іншої учбової задачі, а саме засвоєння способу розв'язування задач певного типу, а також досягнення більш віддалених цілей. Для цього необхідно формувати в студента систему узагальнених