+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
37
Мова:
Українська
style="text-align: justify;">Позови про відповідальність перевізника мають бути подані, на вибір позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення щодо неналежного перевезення вантажу – протягом двох років, щодо неналежного надання інших послуг – протягом одного року з дати прибуття судна до місця призначення або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
Висновки
Сформульовані у курсовій роботі теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі на дослідженнях Дзери О. В., Кузнєцової Н. С., Дідковської І. А., Гринька (Русу) С. Д., Ізарова (Безлюдько) І. О., Бичкової С. С., Калпина А. Г.
Також були використані: Наказ Мінтрансу № 793 від 14. 10. 03 р. “Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів”, Наказ Мінтрансу № 568 від 25. 07. 03 р. “Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу”, Протокол Варшавської конвенції від 28. 09. 1955р., ратифікований Україню 11. 04. 1960р.
Проаналізувавши законодавство та дослідженння авторів можна зробити такі теоритичні висновки:
Правовою формою відносин повітряного і морського чартеру є договір морського та повітряного фрахтування (чартеру).
Договір чартеру застосовують при неперіодичних вантажних або пасажирських перевезеннях морським і повітряним транспортом переважно в міжнародному сполученні.
Цивільний кодекс України у ст. 912 дає визначення договору чартеру, як договору за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю або частину місткості одного чи кількох транспортних засобів на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить законами та іншим нормативно-правовим актам.
Сторонами договору страхування є фрахтівник та фрахтувальник. У відносинах чартерного перевезення крім сторін договору, можуть брати участь ще й треті особи (особа). Прикладом участі третіх осіб у вищезазанчених відносинах може бути при перевезеннях вантажу – фактичний відправник і фактичний одержувач вантажу, при пасажирських перевезеннях – пасажири.
Предметом договору є послуги з перевезення вантажу, пасажирів, багажу.
Об´єктом перевезень при морських чартерах переважно є вантаж, а при повітряних – пасажири і багаж.
Зміст договору становлять права та обов’язки сторін. Оскільки договір чартеру (фрахтування) є взаємним, то права однієї сторони завжди відповідають обов´язкам іншої.
У курсовій роботі було також визначено місце договорів повітряного та морського чартеру у системі приватно-правових договорів.
Договір повітряного чартеру (фрахтування) є різновидом договору перевезення, що має наступні особливості:
- форма договору чартеру (фрахтування) встановлюється транспортними кодексами (статутами) і є, як правило, письмовою;
- договір повітряного чартерного перевезення вважається дійсним з моменту оплати чартерного рейсу або укладання відповідного кредитного договору, тобто він може бути як реальним, так і консенсуальним;
- договір є оплатним, оскільки головним обов’язком фрахтувальника є сплата чартерної ціни;
- договір є двостороннім, оскільки сторонами повітряного чартеру є фрахтувальник та фрахтівник;
- укладення договору супроводжується оформленням авіавантажною накладною, багажних квитанцій (при необхідності), та видачею пасажирам квитків;
- теоретична класифікація договорів повітряного чартеру проводиться за наступними критеріями: за об'єктом повітряного перевезення; за кількістю осіб, що беруть участь в оплаті чартерного перевезення; за об'ємом місткості, що фрахтується.
Договір морського чартеру (фрахтування) є різновидом договору перевезення, що має наступні особливості:
- форма договору є, як правило, письмовою;
- договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту його підписання;
- договір є оплатним, оскільки послуги з найму судна надаються за плату – фрахт;
- договір є двостороннім, сторонами є фрахтівник та фрахтувальник;
- укладення договору супроводжується оформленням транспортних документів – чартеру (якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень) і коносаменту (якщо договір не передбачає умови надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень) ;
- надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).
Договори чартеру укладаються на основі типових договорів, так званих проформ, розроблених і рекомендованих низкою міжнародних та іноземних неурядових організацій. Проформи детально визначають умови перевезень конкретного виду вантажу або містять загальні вимоги до чартерного перевезення будь-якого вантажу чи пасажирів, враховуючи інтереси обох сторін договору, що спрощує процедуру укладання договору чартеру.
Відповідальність перевізника є дуже наближеною до підвищеної. Перевізник звільняється від відповідальності у випадку об’єктивної неможливості уникнення шкоди.
Можна зробити висновок, що термін “шкода” у Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, охоплює як матеріальну так і моральну шкоду, проте, загальна сума відшкодування фізичної та моральної шкоди не може перевищувати лімітів, встановлених Конвенцією.
Також визначено обставини, які слід враховувати при покладенні відповідальності на перевізника за шкоду, заподіяну одній із сторін чи третій особі: по-перше, місце заподіяння такої шкоди та, по-друге, об’єктивну можливість перевізника контролювати ситуацію, по-третє, вжиті заходи щодо уникнення небезпеки для вантажу та пасажирів.
Список використаних джерел
1. Конституція України, 1996.
2. Кодекс торгівельного мореплавства України – К. : Велес, 2011.
3. Повітряний кодекс України – К. : Ін Юре, 2011.
4. Цивільний кодекс України – К. : Алтера; ЦУЛ, 2011.
5. Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу: Затв. наказом Міністерства транспорту України № 568 від 25. 07. 03 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 46 – с. 102.
6. Правила повітряних перевезень вантажів: Затв. наказом Міністерства транспорту України № 793 від 14. 10. 03 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 46 – с. 102.
7. Брагинський М. И., Витрянський В. В. Договороное право. – М. : Статут, 2000. – Кн. 2. – с. 300.
8. Білоусов Ю. В., Лозінська С. В., Русу С. Д., Стефанчук Р. О. Цивільне право України /За ред. Стефанчук Р. О. – К. : Прецендент, 2005. – с. 450.
9. Бичкова С. С., Бірюков І. А., Бобрик В. І. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання / За заг. ред. Бичкової С. С. – К. : КНТ, 2008. – 2-е вид. – с. 498.
10. Боднар Т. В., Кузнєцова Н. С. Договірне право України. Особлива частина / За ред. Дзери О. В. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – с. 1200.
11. Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В. Транспортне право України: Навч. посіб. / За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – с. 416.
12. Дзера О. В., Боброва Д. В., Довгерт А. С. Цивільне право України /За ред. Дзери О. В., Кузнєцової Н. С. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 2. – с. 640.
13. Забелин В. Г. Фрахтовые операции во внешней торговле. – М. : РосКонсульт, 2000. – с. 256.
14. Калпин А. Г., Масляев А. И. Гражданское право. – М. : Юристъ, 2002. – 2-е узд. – с. 536.