Домогосподарства як суб’єкти оподаткування в сучасній Україні

Із дією Податкового кодексу України було змінено склад непрямих податків, сплачуваних домогосподарствами. Так, поряд із основними податками, такими як податок на додану вартість, акцизний податок, мито, домогосподарства тепер також будуть сплачувати туристичний збір і збір за місце для парку- вання транспортних засобів, оскільки вони включаються в ціну споживаних домогосподарствами послуг. Непряме оподаткування збільшує податковий тягар домогосподарств, оскільки частка непрямих податків, сплачуваних домогосподарствами як кінцевими споживачами, становить 60-80%. Зменшення податкового тиску можливо тільки шляхом: 1) зниження ставки податків; 2) зменшенням споживання (наприклад, підакцизних товарів).

Основним прямим податком, який сплачують домогосподарства, є податок на доходи фізичних осіб. Згідно із законодавством, базовою ставкою є 15%. Крім заробітної плати, у базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб включаються сума відсотків і дивідендів, виграші, спадщина та інші види доходів згідно з чинним законодавством. Спрощена система оподаткування представлена єдиним податком. Верховна Рада України внесла зміни до Податкового кодексу України, якими ввела воєнний податок у розмірі 1, 5% до 01 січня 2015 року. В умовах дії нового законодавства з чотирьох наявних груп платників єдиного податку для членів домогосподарств, які займаються підприємницькою діяльністю, можливий вибір із трьох груп [10].

Необхідно відзначити, що в Україні немає загального оподаткування домогосподарств. Не можна не погодитися з висловом А. А. Нікітішіна про закордонний досвід: «Система оподаткування розвинених країн світу дає можливість формувати кінцевий дохід домогосподарств так, щоб кожна фізична особа мала в користуванні дохід, достатній для фінансування всіх необхідних витрат на задоволення своїх потреб, а висока питома вага прямих податків у структурі ВВП і загальних податкових надходжень дає підстави говорити про досить значний економічний добробут» [9, с. 115]. Також необхідність загального оподаткування сімейних домогосподарств розглядає І. В. Чеховська: «Враховуючи те, що 89% громадян України проживають в сім’ї, питання забезпечення належного матеріального стану сім’ї, від якого залежить прогресивний розвиток нашої країни, є актуальним і з огляду на те, що в більшості випадків сім’я є об’єднаним економічним співтовариством із загальними доходами і витратами. Досить актуальним і своєчасним питання впровадження практики сімейного оподаткування в Україні виглядає і на тлі ініціюючих урядом адміністративної та податкової реформ» [14, с. 160]. Такої самої думки дотримується М. І. Рудая: «У багатьох країнах домогосподарство розглядається як окремий суб’єкт оподаткування. У порівнянні з оподаткуванням подружжя, порядок оподаткування домогосподарства є складніше, оскільки передбачає право вибору суб’єктом режиму оподаткування з урахуванням наявних обставин і застосування разових ставок податку залежно від складу домогосподарства і напрямків його діяльності» [12]. В. І. Жиров у своєму дослідженні пропонує справляння податку на доходи фізичних осіб при спільному декларуванні подружжя відповідно до шкали [6, с. 16]. Т. А. Кізима також уважає необхідним здійснення поступового переходу до оподаткування сім’ї за прикладом розвинених країн, що дасть платнику податку змогу вибрати саме той варіант оподаткування доходу, який буде економічно найбільш вигідним для сім’ї [8, с. 254]. Цікавим є досвід зарубіжних країн щодо оподаткування фізичних осіб і домогосподарств. Так, наприклад, у Німеччині при визначені розміру оподатковуваного доходу із сукупного доходу вираховуються так звані особливі та непередбачувані витрати. До особливих витрат належать витрати, що мають характер матеріального забезпечення сім’ї в майбутньому; страхові внески; цільові внески на житлове будівництво; витрати на професійне навчання й підвищення кваліфікації; аліменти. До непередба- чуваних витрат належать вимушені витрати у випадку лікування інвалідності, догляд за хворими членами сім’ї (у межах установленого рівня). Крім того, при визначенні оподатковуваного доходу з нього вираховуються знижки за віком (для платників, старших за 64 роки), неоподатковуваний мінімум знижки на дітей.

У Німеччині традиційно існує так звана класова система оподаткування, де в основу класифікації платника на класи покладений їхній соціально-громадський статус: 1) неодружені працюючі без дітей; 2) неодружені розлучені, овдовілі; 3) одружені за умови, що в сім’ї працює один із подружжя; а якщо працюють обоє, то один із них може за спільною згодою перейти до 4 класу; 4) працюють обоє з подружжя, але оподатковуються нарізно; 5) одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами 3 класу; 6) працюючі, котрі одержують заробітну плату в кількох місцях. Наявність податкових класів за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами шляхом переходу із класу в клас. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу: один із них переходить із третього в п’ятий клас, у такому разі їхній сукупний дохід ділиться на дві частини. Податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою в силу прогресивної шкали податковою ставкою, а потім подвоюється.