Доповідь з досвіду роботи вихователя Парфенюк О.А. "Співпраця з сім’єю у формуванні соціальної поведінки дітей"

Соціальне виховання підростаючого покоління є однією з актуальних проблем сьогодення. Необхідність створення у суспільстві атмосфери, яка сприяла б утвердженню в усіх ланках суспільного життя гуманного ставлення до людини, вимогливості до себе й інших, чесності, довір’я, поєднаного з високою відповідальністю, посилює роль означеної проблеми.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні визначає головне завдання дошкільної освіти – допомогти дитині в оволодінні наукою життя. Оскільки суспільству необхідні життєздатні, творчі люди з розвиненим почуттям відповідальності, гідності, то пріоритетним з перших років життя є ціннісний, соціальний розвиток особистості.

Педагогічні засади спільної роботи освітніх закладів із сім’єю розроблені І. Гребенніковим (етико-педагогічні вимоги до взаємин із дітьми та їхніми батьками), Л. Загік, Т. Марковою (принципи взаємодії дитячого садка і сім’ї), Л. Островською (зміст і методи педагогічної освіти батьків) та ін.

Встановлено, що проблема виховання соціальної поведінки належить до традиційних тем філософії, педагогіки, психології.

Аналіз передового педагогічного досвіду засвідчує, що сьогодні проблема формування соціальної поведінки вирішується в аспектах морального виховання, особистісно зорієнтованого виховання, виховання цінностей і норм поведінки. Зокрема, Р. Буре, Я. Неверович, В. Нечаєва, Т. Титаренко зазначали, що сенситивним для формування соціальної поведінки у дітей є старший дошкільний вік.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень дає змогу визначити соціальну поведінку як синтез соціальних уявлень, почуттів, мотивів, а відтак – вчинку на основі засвоєння соціальних цінностей і формування соціального досвіду і стверджувати, що соціальна поведінка дітей дошкільного віку у процесі виховання має бути представлена у вигляді певної цінності і конкретизована у відповідних правилах поведінки. У соціальній поведінці дошкільників виокремлюються такі складові, як: поведінка стосовно себе; поведінка стосовно інших людей, виявляючись, насамперед, до найближчого оточення, згодом – до самого себе та широкого соціального довкілля. Соціальну поведінку дітей дошкільного віку варто розглядати в єдності її основних компонентів: когнітивного (уявлення дітей про складові змісту і способи прояву соціальної поведінки), емоційно-мотиваційного (соціальні почуття та їх мотивація) і діяльнісного (соціальні вчинки та взаємини).

Водночас освітні установи не в змозі успішно вирішити завдання виховання у дітей соціальної поведінки без взаємопроникнення сімейного і суспільного виховання. Взаємодія соціумів сім’ї і дошкільного навчального закладу – об’єктивна необхідність, яка існує вже через те, що педагогів і батьків об’єднує одна мета – виховання соціальної особистості.

Основною умовою взаємодії педагогів і батьків є узгодженість та педагогічна культура сім’ї. Сучасна практика виховання у змінному соціумі постійно вимагає оновлення традиційних форм роботи з сім’єю. Головним у змісті роботи з батьками є активне залучення родин до організації життєдіяльності дітей в дошкільних закладах.

У процесі повсякденної діяльності у ДНЗ я ставила на меті перевірити ефективність педагогічних умов виховання соціальної поведінки старших дошкільників у процесі взаємодії дошкільного закладу і сім’ї.

Соціальна поведінка розглядалася як вихованість дитини у таких проявах: уявлення і знання про соціум, соціальні почуття, соціальні вчинки та взаємини. З метою виявлення особливостей соціальної поведінки дітей було проведено дослідження, яке вирішувало наступні завдання:

Визначити критерії, показники та рівні сформованості соціальної поведінки дітей старшого дошкільного віку.

Виявити стан підготовленості батьків до виховання соціальної поведінки дітей і взаємодії з вихователями дошкільних закладів.

Розробити педагогічні умови, що сприяють вихованню соціальної поведінки старших дошкільників у процесі взаємодії дошкільного закладу і сім’ї.

Кожне з поставлених завдань вирішувалося за допомогою комплексу методик: спостереження за поведінкою дітей і ходом педагогічного процесу, індивідуальні бесіди з дітьми, вихователями, батьками, розв’язання педагогічних ситуацій, анкетування вихователів і батьків, організація різних видів діяльності дітей та ін.

Для встановлення особливостей соціальної поведінки дітей було застосовано бесіди і розв’язання проблемних ситуацій. Аналіз відповідей засвідчив наявність у дітей уявлень про соціальні почуття і вчинки, однак вони мають загальний характер та недостатньо повний зміст. Найбільші труднощі викликає визначення понять „чуйність”, „уважність”, „турботливість”, а також знання способів прояву соціальної поведінки. Значна частина дітей розуміють ситуацію морального змісту, бачать необхідність у проявах співчуття, наданні практичної допомоги, але є такі, які виявляють байдужість до емоційного стану оточуючих, а в деяких випадках навіть негативне ставлення. Діти гуманно ставилися до людей та об’єктів природи, коли ті перебували у негативному емоційному стані, а в ситуаціях успіху – дуже рідко.

З метою вивчення проявів та взаємозв’язку соціальних уявлень, почуттів і вчинків проводили спостереження за поведінкою дітей у різних життєвих ситуаціях. Було зафіксовано позитивні і негативні вчинки та виявлено, що найбільшу кількість становлять випадки байдужої поведінки (40, 0%), а позитивних проявів (32, 0%) у дітей було відносно більше, ніж негативних (28, 0%). Результати спостережень дали змогу виокремити причини виникнення байдужості чи несоціальних вчинків: випадкова необережність, фізичне нездужання, невдача в діяльності, зіткнення інтересів. Спостерігалася невідповідність між наявними у дітей уявленнями про соціальні вчинки і рівнем прояву їх у ставленні до довкілля.

Суттєвим для виявлення особливостей соціальної поведінки дітей я вважала те, як вони оцінюють свою поведінку.

Результати спостережень дали підстави зробити висновок, що у багатьох дітей наявний чуттєвий досвід особистих переживань і вражень, але вони не здатні самостійно виявити соціальні почуття; спостерігається невідповідність між уявленнями дітей про соціальні вчинки і рівнем прояву їх у реальному ставленні до оточуючих. У повсякденному житті діти виявляють соціальну