Дослідження обліку видатків в Зачепилівському УДКСУ

Порядок складання, затвердження кошторисів бюджетних установ та головні правила до їх виконання регулює Постанова Кабміну № 228 від 28 лютого 2002р. «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ». В ній розкривається сутність основних понять щодо функціонування механізму створення кошторису, також зазначається перелік необхідних документів, строки, суб’єкти та послідовність затвердження кошторисів доходів і видатків.

Наступним документом, що регулює видатки бюджетних установ є «Інструкція щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затверджена Наказом Мінфіну та Держказначейства № 333 від 12.03.2012р., зі змінами, внесеними наказом Міністерства Фінансів України №754 від 21.06.2012 р. «Про внесення змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету».

 Дана інструкція розкриває порядок застосування кодів економічної класифікації видатків бюджетних установ,надає перелік  кодів та назв статей видатків, їх склад та характеристику. 

Для організації синтетичного та аналітичного обліку використовується «Інструкція про форми меморіальних ордерів бюджетних установ та порядок їх складання», затверджена наказом Держказначейства № 68 від 27.07.2000р.. Даний документ розкриває назви та зміст форм меморіальних ордерів та накопичувальних відомостей, в яких мають обліковуватися видатки бюджетної установи. 

Невід’ємною складовою нормативного забезпечення обліку видатків є застосування Плану рахунків для бюджетних установ, затвердженого наказом Мінфіну № 611 від 26.03.2013р. Він має два розділи: балансові та позабалансові рахунки. В свою чергу, балансові рахунки поділяються на вісім класів, видатки бюджету за загальним та спеціальним фондами обліковуються на рахунках 8 класу.

Складання та подання фінансової звітності стосовно діяльності бюджетної установи, зокрема, про стан розподілу та витрачання бюджетних коштів, висвітлює «Порядок складання фінансової та бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами державних коштів», затверджений Наказом Мінфіну України № 44 від 24.01.2012р. Перший розділ даного документу містить інформацію про вимоги, що висуваються до звітності, тлумачення головних понять, основні положення, які повинні виконувати користувачі даного порядку. У наступному розділі розкривається склад звітності та періодичність її подання до відповідних державних органів. Третій розділ включає  детальну характеристику кожної форми звітності по підрозділах та за окремими рядками,  та  порядку її заповнення. 

Нормативно-правове регулювання контролю видатків бюджетної установи здійснюється відповідними законами, постановами, положеннями та іншими законодавчими документами.

Даним порядком окреслюються суб’єкти, об’єкти внутрішнього контролю, чисельність спеціалістів для проведення перевірок, перелік завдань та функцій, які повинні виконувати працівники служби внутрішнього аудиту, зобов’язання та права керівників таких підрозділів.

Одним з засобів контролю за діяльністю установи та збереженням майна виступає проведення інвентаризації. Порядок її здійснення регламентує «Положення про інвентаризації активів та зобов’язань», затвердженого Наказом Мінфіну № 879 від 02.09.2014р. В даному Положенні  міститься інформація про мету проведення інвентаризації, обов’язки та повноваження керівників та комісії, яка здійснює перевірку, основні ділянки та елементи за якими  відбувається контрольні дії (необоротні активи, матеріали та медикаменти, продукти харчування, грошові кошти тощо).

Варто зазначити,  що нормативно-правове забезпечення, що регулює організацію контролю видатків розроблено значно слабше, на відміну від нормативно-правової бази обліку і звітності. 

 

 

Практика управління фінансовими ресурсами та організації контролю за бюджетними коштами дозволяє оперативно маневрувати обмеженими державними коштами, спрямовувати їх на першочергові соціально-економічні проблеми.

Юрій С.І. та Стоян В.І. виділяють три системи у сфері муніципального управління, за допомогою яких забезпечується касове виконання бюджетів: 

1.“Системи єдиного казначейства” - використовується у тих країнах, де організація касового виконання бюджетів в органах місцевого самоврядування перебуває під контролем державної влади і організовується державним казначейством. Як приклад можна навести Францію, де держава керує муніципальними коштами; 

2.“Системи автономного управління” - коли функцію касового виконання місцевих бюджетів та інших фондів фінансових ресурсів покладено на муніципалітет, як це організовано у Німеччині, Австрії, Польщі та ін.; 

3.Змішаних систем (Італія, Португалія ) , при яких організація касової справи у великих муніципалітетах контролюється і забезпечується державним казначейством, а менші за чисельністю населення та територіально віддалені муніципалітети мають певну автономію в управлінні коштами. 

В кожній країні роль казначейства різна. Казначейство України сприяє оптимальному управлінню фінансовими ресурсами. Діяльність казначейства Російської Федерації здійснює управління доходами та видатками рублях та іноземній валюті, бере участь в реалізації грошово-кредитної політики. Казначейство Великобританії здійснює контроль за видатками громадських фондів,але головною функцією є управління економікою країни для досягнення економічних цілей [5]. 

Казначейство Франції здійснює збір державних податкових і неподаткових платежів, зарахування відрахувань до фондів соціального страхування, проводить виплати бюджетних коштів, здійснює контроль і оплату видатків місцевих колективів і публічних установ, надає допомогу службам префектур у дотриманні законності та бюджетного контролю діяльності місцевих колективів [6]. 

Специфіка казначейства Латвії проявляється у виконанні функцій в двох напрямах: в галузі звітів про виконання державного бюджету і бюджету місцевого самоврядування; в галузі банківських справ, інвестицій, кредитів та кредитування. Також , крім цих функцій, здійснює короткостроковий інвестиційний депозит або депозит