Дослідження обліку видатків в Зачепилівському УДКСУ

Казначейству Австрії належить провідна роль у галузі системи планування, розподілу, складання, використання бюджету, а також контролю за використанням фінансових ресурсів. Також консультує керівників всіх міністерств з питань щодо обсягу ресурсів, виступає з пропозиціями стосовно розподілу загального обсягу ресурсів між програмами, які здійснюють міністерства, враховуючи політику та фінансові зобов’язання уряду[1]. 

Основним призначенням казначейства Америки є сприяння оптимальному фінансовому управлінню державними ресурсами. Казначейство забезпечує своєчасне отримання бюджетними установами необхідних ресурсів для функціонування державних служб при одночасному доведенні до мінімуму видатків на фінансування держави[3].

Також, розглянувши специфіку функціонування системи казначейства Грузії, ми можемо відмітити, що це найбільш вдало організована система. Казначейство Грузії забезпечує облік грошових коштів шляхом переходу на єдиний казначейський рахунок(з 2006 року), обслуговування клієнтів за принципом “одного вікна”, а саме коли представники організацій мають справу лише з департаментами, які виконують функції фронт-офісу. Основними функціями є проведення розрахунків за системою RTGS(система валових платежів в режимі реального часу), контроль за ефективним використанням бюджетних коштів[6]. 

Та все ж спільною рисою казначейств зарубіжних країн є концентрація на єдиному казначейському рахунку бюджетних коштів та контроль за їх цільовим використанням.

 

 

Видатки — витрати коштів бюджетної установи, що виникли у ході здійснення основної діяльності в межах сум, установлених кошторисом бюджетної установи. Видатки є одним з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є підставою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу для виявлення резервів зниження таких видатків.

Видатки мають досить складну структуру, тому їх подають у вигляді класифікації. Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і являє собою розмежування видатків за функціональними, відомчими, економічними та програмними ознаками.

У роботі було досліджено роль державних органів у забезпеченні організації обліку видатків та досліджено сукупність нормативних документів, які регулюють питання обліку і контролю видатків. Було зроблено висновок, що нормативно-правове забезпечення, що регулює організацію контролю видатків розроблено значно слабше, на відміну від нормативно-правової бази обліку і звітності.

До сталого діючого законодавства, що регулює діяльність бюджетних установ, в першу чергу, належить Бюджетний Кодекс України, за яким видатки класифікуються за економічними кодами та відомчою структурою,   до тимчасового – Закон про Державний бюджет, який утверджує основні статті бюджету на звітний рік та регулює бюджетні взаємовідносини. Фінансово-плановими актами є рішення про місцеві бюджети, які затверджуються відповідними радами та реалізуються їх виконавчими органами.

 

 

Будь-яка господарська операція повинна відображатись на місці її здійснення у відповідних бухгалтерських документах. Таку реєстрацію господарських операцій називають первинним обліком, який є основою бухгалтерського обліку. Господарські операції відображають в бухгалтерському обліку методом їхнього суцільного і безперервного документування. Записи в бухгалтерському обліку здійснюють на підставі первинних документів. 

Первинні документи — це письмові свідчення, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації установи на їхнє здійснення. 

Первинний бухгалтерський документ — бланк встановленої форми, призначений для відображення господарських операцій. Первинні документи складають на бланках типових форм, а також на бланках спеціалізованих форм. 

Первинні документи можуть класифікуватися за такими ознаками (рис. 2.1):

Основним документом, який регулює загальні правила застосування первинних документів, є Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказам Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88. положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності установи.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складати українською мовою. 

 

Рисунок 2.1 Класифікація бухгалтерських документів

 

Первинні документи повинні бути складені у момент здійснення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її закінчення. З оформленням кожної господарської операції первинним документом починається перша стадія обліку.

Первинні документи для надання їм сили та доказовості повинні містити такі обов’язкові реквізити: 

назва документа (форми);

номер, дата і місце складання;

назва установи від імені якої складено документ;

зміст, обсяг, одиниця вимірювання господарської операції;

посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За відсутності будь-якого реквізиту первинний документ втрачає свою доказову силу і не може бути підставою для записів у системі рахунків бухгалтерського обліку.

Залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути внесені додаткові реквізити: 

ідентифікаційний код установи;

підстава для здійснення операції;

номери рахунків за дебетом і кредитом;

назва казначейства (отримувача і платника коштів), номер його коду;

призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок тощо), із зазначенням його номера і дати;

код економічної класифікації видатків із зазначенням сум під час здійснення видатків з бюджету;

коди бюджетної класифікації доходів та термін платежу;

суму податку на додану вартість,