Духовні детермінанти активізації політичної участі особистості

 

Макаренко Б.

 

Політична участь здійснюється з метою впливу на процес підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень на різних рівнях – місцевому, регіональному, загальнонаціональному. Вона реалізується в широкому спектрі політичної активності суб’єктів політичного процесу і передбачає продукування необхідних цінностей та смислів. З огляду на це політична участь розгортається в системі духовних детермінант політичного розвитку і громадянської самоорганізації. А її гуманістичний вимір найбільш повно розкривається в духовному світі особистості, поєднуючи індивідуальний вимір культури із колективним. В статті політична участь особистості розглядається в системі духовних детермінант політичного розвитку і громадянської самоорганізації.

Ключові слова: людина, політика, культура, освіта, мораль, політична участь, цінності, духовна культура, духовні цінності, духовність.

Політична участь особистості – основна і узагальнююча форма саморозгортання її діяльності в політичній сфері та в царині громадянської самоорганізації. Проблемами політичної участі здавна цікавляться дослідники різних країн, намагаючись знайти відповідь на питання, чому людина бере або не бере участь у політиці, які фактори мають вирішальний вплив на вибір тих чи інших форм політичної діяльності, чому індивіди висловлюють свою підтримку або незгоду із будь-якими політичними силами, програмами, інститутами.

Детальний аналіз поняття “політична участь”, окреслення поглядів різних науковців на його зміст, проводить В. Бортніков [1]. За думкою вченого, аналіз спроб визначення сутності явища політичної участі, що намагалися дати деякі автори, не дозволяє визнати їх задовільними, так як вони не дають повної картини політичної участі, здатної слугувати основою для її адекватного відображення. Найбільш ґрунтовний теоретичний аналіз згаданого поняття на пострадянському просторі, вважає В. Бортніков, здійснив російський вчений Д. Гончаров, який розглядає політичну участь крізь призму поведінкової (біхевіористичної) парадигми в контексті соціокультурного і структурно-функціонального аналізу сучасного суспільства. Разом з тим, одне з універсальних визначень поняття “політична участь”, а саме: “участь охоплює дії, за допомогою яких рядові члени будь-якої політичної системи впливають або намагаються впливати на результати її діяльності”, належить американському досліднику Дж. Нагелю. Саме політична система, на його думку, є основним детермінантом визначення участі особистості у політичному житті суспільства [2, с. 6].

Загалом, на думку більшості дослідників, політична участь містить широкий спектр політичної активності, пов’язаний зі специфічним відношенням соціальних суб’єктів до влади. Так, за Г. Бєловим, під політичною участю розуміється “будь-яке сприяння політичній системі у здійсненні її функції, впливовий прояв громадянином, його групами своїх інтересів і позицій по відношенню до влади”. На його думку, до участі також приєднуються різні форми суспільної активності, участь у формуванні суспільної думки на зборах, мітингах, маніфестаціях, використання свободи слова [3, с. 233]. Російська дослідниця О. Мелешкіна визначає політичну участь як “більш-менш” регулярне і, зокрема, інструментальне застосування акторами різних форм політичної діяльності, засобом якого громадяни намагаються впливати на процес прийняття політичних рішень” [4, с. 154]. На думку М. Пірен, “політична участь – це втягнення (залучення) членів соціально- політичної спільноти в існуючій всередині неї політичні відносини і структуру людини” [5, с. 62]. П. Шляхтун обмежує сферу політичної участі громадян непрофесійною політичною діяльністю, найпоширенішими формами якої є вибори і референдуми [6, с. 417].

На думку О. Чемшита, політична участь – це “будь- яка дія або бездіяльність, спрямована на зміну чи збереження існуючого способу розподілу ресурсів у масштабах усього суспільства”. Політичну участь взагалі, дослідник визначає як свідомі дії або відмову від них, які роблять політичні актори (громадяни, групи інтересів, політичні партії тощо) з метою найбільш повної реалізації відповідних базових потреб [7, с. 254].

Український політолог В. Горбатенко в якості важливого інструменту реалізації ефективної участі пропонує створення нових різновидів інститутів, які забезпечували б не лише контроль над ресурсами, а й канали для ефективного діалогу між владою та населенням. Не менш важливим на його думку, є досягнення на місцевому рівні відносно рівномірного розподілу таких ресурсів участі, як гроші, освіта, знання механізмів прийняття політичних рішень, вільний час, доступ до ЗМІ тощо [8, с. 20].

Політична участь характеризується не лише ступенем активності індивіда, а й ще багатьма чинниками, які в сукупності визначають поведінку суб’єкта політичних відносин. У політичній науці під терміном “політична поведінка” розуміють не лише дії окремих учасників, а й масові виступи, як організованих суб’єктів влади, так і стихійні дії натовпу. Це можуть бути акції на підтримку системи або такі, що спрямовані проти неї.

Узагальнюючи різнопланові підходи, В. Бортніков наголошує: не варто забувати, що політична участь – це насамперед категорія політична. А світ політичного є складним, багатошаровим і разом з тим мінливим явищем, особливою сферою життєдіяльності людей, пов’язаною із владними відносинами, з державою та державним устроєм, з тими інститутами, принципами, нормами, мораллю, які призвані гарантувати життєздатність спільноти, реалізацію її загальної волі, інтересів та потреб. В умовах державно-організованого суспільства включення громадян у процес прийняття рішень і управління так чи інакше політизується в його соціальній, економічній та духовно-культурній сферах. Політичну участь в якості універсального явища можна розглядати, таким чином, як включення членів суспільства на індивідуальному, класово-груповому, національно-етнічному, релігійному та іншому рівнях у процес політико-владних відносин [1]. Отже, політична участь – це дії, які здійснюються членами соціально- політичної спільноти на індивідуальній чи груповій основі з