Духовні детермінанти активізації політичної участі особистості

Спрямованість духовної культури на людину комплексно може бути втілена в розумінні, що духовність є цементуюча засада і певний потенціал людини: “духовність – відмічає А. Погромська, – це спроба поєднати в дусі всю людську особистість: її тіло, і її душу” [16]. І тоді перед людиною розгортаються безмежні просторові й часові обрії, світ, готовий до комунікаційного діалогу.

Гуманістичний вимір духовної культури найповніше розкривається через категорію “цінності”, яка і поєднує індивідуальний вимір культури із колективним, і дозволяє пояснити суспільний рівень саморегуляції культурних процесів.

За І. Степаненко, духовні цінності постають у структурі духовності як смисловий, складнодиференційований контініум, у якому цінності мають різні форми: індивідуальні і надіндивідуальні, усвідомлені і неусвідомлені; мають вони й різну нормативну модальність (позитив – негатив) ; інтенсивність (безпосередню значущість) ; ієрархічність (певний порядок реалізації) ; функціональну роль (виступають основою для структурування активності, є певними цільовими орієнтирами життєдіяльності).

Г. Горак класифікує цінності як інтегруючий початок, в якому зафіксовані умови існування людства, тому їх можна назвати космічним утворенням особливого типу, Абсолютами, довічними духовними умовами дійсно людської буттєвості. Історичну відносність цінностей Г. Горак вважає виразом їх абсолютності [17, с. 136-138].

Цінності виконують оцінюючу функцію згідно праць Рікерта і П. Сорокіна. Так, у Рікерта людина піднімається над природною необхідністю, і світ вічних цінностей є міркою її культурного буття. За П. Сорокіним, міра ціннісного змісту предмету залежить не від того, як здатен він задовольняти життєву індивідну потребу, а наскільки відповідає рамкам загальнолюдської значущості. Виміри цінності здійснюються на основі певних абсолютних критеріїв: істина, добро, краса, гідність, свобода, честь, справедливість і т. д.

Ці визначення цінностей спонукають сучасну вітчизняну дослідницю І. Бондаревич до таких висновків:

• цінності “становляться” в духовному бутті;
• ціннісні системи формуються і трансформуються в процесі історичного розвитку суспільства;
• цінності в процесі життєдіяльності людини становляться її власним надбанням, що дає можливості визначати їх об’єднуючою ланкою, каналом зв’язку між культурою суспільства і духовним світом людини, що є умовою духовної буттєвості світу;
• оцінююча функція цінностей ґрунтується на тому, що їх значущість завжди виходить за рамки пануючої на той час суспільної свідомості.

Отже, можна погодитись із тим, що цінності є формою прояву, умовою і результатом стосунків духовного роду між людиною і суспільством, світом. Маючи об’єктивну, суб’єктивну, об’єктивовану і суб’єктивовану форми, цінності виступають атрибутом духовного розвитку [18, с. 314]. Тому саме цінності духовної культури виключають знеособлений підхід до людини, і спонукають до гуманістичної спрямованості життєдіяльності особистості в будь-якій сфері. У сфері соціально-політичного це спрямовує на активність, небайдужість, стратегічне мислення, вміння раціонального обґрунтування потреб особистості або спільноти, – і відповідно на їх активне відстоювання своєю політичною участю. І при цьому духовна, гуманістична спрямованість діяльності виявляється значущою передумовою її ефективності.

Зокрема, Б. Новожилов розкриває ідею, що духовність є чинником ефективності життєдіяльності політичного лідера. Він пише, що духовність є запорукою гуманістичної, людяної діяльності. А життєдіяльність політичного лідера з позицій духовності з необхідністю передбачає високий рівень його соціальної відповідальності. І що важливо, відповідальність за сьогодення і майбутнє досягається лише через поєднання особистої позиції політичного лідера з думкою народу, його власного інтересу й дії з інтересами й діями суспільства [19, с. 127]. Отже, така актуальна вимога стосується і політичного лідера як представника влади, і лідера громадянської політичної участі.