Диференціація та інтеграція китайського партнерства і Україна

 

Остап'як В. І.

 

Розвиток Китаю досліджується під призмою глобальних політичних відносин. Китай виступає одним з найбільших та наймогутніших утворень Східної Азії, і його варто досліджувати в рамках активної зовнішньополітичної діяльності з найближчими сусідами, провівши політологічний і компаративний аналіз. Аналізуючи подібні за формою, традиціями, культурою країни, що мають спільне минуле та сучасне різновекторне майбутнє, цікаво досліджувати з погляду сучасної науки. Пекін, формуючи сучасні стратегії в глобальному політичному просторі, достатньо оригінально використовує політичну складову у взаємовідносинах із своїми сусідами. Отже, вивчення ефективного використання китайського досвіду побудови партнерства буде цікавим для України, котра поки що не сформувала до кінця власну глобальну стратегію розвитку в багатополярному світі.

Ключові слова: АТР, АСЕАН, Китай, трансформації, партнерство.

Намір дослідити геополітичні імперативи розвитку Китаю під призмою розвитку на налагодження політичних стосунків із сусідніми країнами цікавий тим, що до прикладу має багато спільного з Японією. Відтак порівняння їхніх політичних, економічних, культурних взаємовідносин дасть змогу достовірно оцінити рівень та швидкість інтеграції обидвох країн у світове співтовариство. Саме китайсько-японські відносини цікаві для української політологічної науки тим, що мають певну схожість з українсько- російськими взаємозв’язками на всіх рівнях, зокрема політичному. Китай, як східна країна в сучасному світі, успішно модернізувався і спромігся здійснити трансформаційний ривок та перетворитися з відсталої аграрної держави в один з центрів політичної сили. Формуючи власну ідеологію, побудовану на “постконфуціанстві”, “легізмі”, Пекін трансформував традиції та досвід минулого, успішно поєднавши його з сучасними економічними і політичними (капіталістичними) моделями розвитку [1]. Отже, новаторський підхід комуністичної верхівки Китаю до формування нового курсу виправдав себе та показав свою ефективність у глобальному політичному середовищі. Проте неоднозначними можна вважати стосунки Китаю та Японії, які перебувають у відносній напрузі, чим користаються інші гравці в Азійськотихоокеанському регіоні, зокрема мова йде про США і Російську Федерацію. Відповідно США, втрачаючи позиції основного гравця в Азійсько- тихоокеанському регіоні, умовно передає важелі свого впливу частково Російській Федерації, а частково Китаю. За одними з прогнозів у 2050 році список світових лідерів матиме такий вигляд: 1 – Китай, 2 – Індія, 3 – США [2]. Проте сучасні політичні суперечки, що мають певний рівень кризогенності, провокують динаміку утворення нових силових та політичних центрів впливу в АТР, зокрема навколо Китаю. Також привертає увагу таке утворення, як Асоціація держав Південно-Східної Азії (Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни). Варто сказати, що АСЕАН в постбіполярному світі формує ще один центр сили разом з Китаєм та Японією в просторі АТР. У нашій розвідці доцільно також згадати про напругу у відносинах між Росією і Японією, маємо на увазі кризогенність “курильської проблематики”. Відповідно актуальність дослідження системи безпеки та світових політичних тенденцій у форматі Китай – Японія видається надзвичайно цікавою. Також варто дослідити рівень конфліктності, що виникала при взаємовідносинах між Китаєм та сусідніми державами, що може бути використано як індикатор розвитку і інтеграції Китаю в глобальному світі. Дослідження впливу криз та налагодження ефективної системи партнерства впливає на розвиток Східних суспільств, зокрема Китаю, тому що резонує з кризами світовими та може провокувати конфліктність в глобальних вимірах.

В історичному аспекті відносини між Китаєм та Японією мають досить складні закономірності, що віддзеркалюються у коливаннях та згасаннях політичної напруги. Можна описати політичні, соціальні, економічні взаємовідносини в форматі Китай – Японія, як коливальний рух спричинений конфліктами та кризами, що згасають і спалахують з новою силою. Позитивним та стримуючим фактором розвитку конфліктів можемо вважати географічне розташування досліджуваних країн, на що також варто звернути увагу аналітикам та дослідникам політичних процесів. Загалом вивчення політичної складової у взаємовідносинах між Китаєм та Японією і вплив цих процесів на систему міжнародних зв’язків є достатньо цікавим для політологічної науки.

Дослідження політичних процесів між Китаєм та Японією є достатньо поширеним в науковій думці. Дослідники також приділяли багато уваги японській катастрофі 11 березня 2011 року та її впливу на політику Японії і АТР загалом. Можна вважати цікавими роботи таких вітчизняних дослідників як Д. Гордієнко, Д. Саприкін, М. Трухін, Є. Марцун, О. Шергін, Є. Макаренко, І. Погорська. Серед закордонних дослідників політичного розвитку АТР варто згадати також А. Хазанова, Л. Арешидзе, Ф. Фукуяму, Г. Кіссінджера, З. Бжезинського та ін. Загалом з розвитком “Східного тигру” цікавість політологів до цього регіону зростатиме, а дослідження будуть носити більш детальний характер.

В дослідженні варто особливу увагу приділити взаємовідносинам між Китаєм та Японією, як провідними країнами Азійсько-тихоокеанського регіону. Дослідження утворення криз, що супроводжують існування двох держав видається доцільно здійснити в аналізі політичного життя цих суспільств. Чітко простежується провідна роль криз і налагодження системи ефективного партнерства в процесах глобалізації між двома країнами, тому дослідження рівня кризогенності в АТР повинно проводитись більш детально. Поставивши перед собою завдання розкрити основи політичного життя в Азійсько-тихоокеанському регіоні, автор послуговується загальноприйнятими прийомами компаративного аналізу з використанням соціологічних та економічних підходів.

Досліджуючи розвиток такої країни як Китай, варто в першу чергу спиратися на особливості формування її внутрішньої та зовнішньої політики. Бачимо, що політика відкритості та перехід на сучасні ринкові відносини спричинили в Китаю справжню внутрішню політико-економічну революцію.