Дифтерія

 

Загальна інформація

Збудник захворювання

Топогенез, клініка і симптоматика

Діагностика

Взяття мазка

Лікування і профілактика

Список використаної літератури

 

Дифтерія – це гостра інфекційна хвороба, яка викликається токсичними бактеріями Corynebakterium diphtheryae, має повітрянокрапельний механізм передачі і характеризується дифтерійним або крупозним запаленням з утворенням на місці проникнення збудника фібринозних плівок, а при деяких формах -токсичним ураженням органів кровообігу, нервової системи, надниркових залоз і нирок.

Дифтерія була відома ще в античний період. Сучасний період вивчення цієї хвороби почався у ХІХ столітті, коли французькі лікарі Бретонно і Труссо описали цю хворобу і запропонували сучасну назву. Наприкінці ХХ століття у Східній Європі виникла епідемія дифтерії. Її епіцентром умовно вважалася Росія і Україна.

До ведення масової вакцинації дифтерія була епідемічною інфекцією, її епідемії мали хронічний і хвилеподібний характер. На фоні постійної, звичайної захворюванності кожні 10 років спостерігались підйоми, коли вона подвоювалась і повторювалась. Десятирічні регулярні підйоми захворюваності були пов’язані з тим, що впродовж 10 років народжувалось і підростало покоління дітей, які не хворіли на дифтерію. Коли їх кількість досягала критичного рівня, спалахувала епідемія. Вона припинялась одразу, як тільки перехворювала основна маса дітей, і захворюваність поверталась до початкового, звичайного для певної місцевості рівня. Через 10 років ситуація повторювалася. Число хворих виражалося сотнями тисяч, збудник постійно циркулював серед людей, і рівень захворювання регулювався станом колективного імунітету. На той час часи дифтерія була дитячою хворобою, оскільки до десятирічного віку основна маса дітей вже набувала імунітету, для чого необов’язково перености тяжку форму дифтерії, достатньо було перехворіти легко, дуже легко або зовсім непомітно. Дорослі мали імунітет, тобто були несприйнятливими до дифтерії і не хворіли.

Сьогодні відомо, що тривалість протидифтерійного імунітету не перевищує 10 років, а на той час дорослі не хворіли зовсім тому, що в умовах, коли захворюваність на дифтерію зберігалась постійно, вони дуже часто повторно заражалися, що примушувало організм постійно підвищувати імунітет. Доросла людина хворіла на дифтерію як виняток, наприклад, коли заражалась значною дозою збудника.

 

 

Збудник дифтерії – Corynebakterium diphtheryae – грампозитивний, нерухливий, неспороутворюючий, паличковидний аероб, стійкий у зовнішньому середови-щі, у молоці зберігається більше місяця, у воді до 12 днів, на дитячих іграшках, білизні – 1-2 тижні. Добре переносить висушування, однак висока температура і дезинфікуючі розчини швидко його знищують.

Збудник дифтерії був відкритий Клебсом Леффлером у 1884 р. На основі цього відкриття наприкінці ХІХ століття вдалося отримати для лікування дифтерії протидифтерійну сироватку, яка значно знизила летальність. У 20-их роках ХХ століття Рамон запропонував щеплення анатоксином для створення активного імунітету, однак інфекція залишилась актуальною, оскільки не виключалося токсигенне носійство.

Corynebakterium diphtheryae – це мікроорганізм, який тривало паризитує на слизовій оболонці носоглотки сприйнятливих осіб. Струмінь повітря при кашлі, чханні і диханні підхоплює його, і разом з парою та краплями слини виносить назовні. Слід підкреслити, що у збудника дифтерії дуже результативний шлях передачі – повітряно-крапельний (аерозольний), що забезпечує масову і безперешкодну передачу його від інфікованої людини до осіб, які її оточують. Зараження відбуваються легко і непомітно, якщо опинитися у межах 2 м від від хворого або здорового бактеріоносія.

Дифтерія – антропонозний збудник, однак описані випадки, коли він виявлявся у деяких домашніх тварин. Сучасна епідемічна ситуація склалася таким чином, що найбільш сприйнятливими до дифтерії є особи віком від 20 до 50 років, – приблизно у половини з них рівень протидифтерійного імутітету недостатній.

 

 

Вхідними воротами при дифтерії є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, тому розрізняють дифтерію горла, носа і гортані. Також зустрічається, однак рідко, дифтерія очей, статевих органів і шкіри.

Дифтерія у щеплених протікає легко у вигляді локалізованої форми горла. Інкубаційний період 3-7-10 днів. Токсин, який виробляється збудником, діє місцево і обумовлює утворенння фібринозинних плівок і набряку у місці локалізаціїї збудника, викликає явища загальної інтоксикаціїї (ураження серцево-судинної і нервової системи, надниркових залоз та інших органів).

Найсуттєвішими клінічними особливостями сучасної дифтерії є переважання дорослих серед хворих і значне збільшення асиметричних форм дифтерії ротоглотки. Мова йде про однобічний або переважно однобічний процес, коли вражається лише один піднебінний мигдалик або переважно один, а на іншому спостерігаються маловиражені острівцеві нальоти з незначним набряком. Однобічна дифтерія ротоглотки може бути токсичною, – тоді набряк підшкірної клітковини буде локалізуватися на одному боці шиї.

Симптомами дифтерії є:

дифтерійний круп – у дітей проявляється ларингітом: сиплий, хриплий “гавкаючий”голос;

кашель і стеноз гортані з ознаками задухи, можливі труднощі при диференціації зі стенотичним ларингітом вірусного походження (несправжній круп).

 

 

Діагностичні критерії при виявленні дифтерії залежать від місця локалізації і тяжкості прояву.

Дифтерія мигдаликів легкого ступеня тяжкості:

початок гострий;

температура тіла нормальна, або субфебрильна, триває 1-2 дні;

збільшення мигдаликів рівномірне кулясте;

гіперемія слизової оболонки мигдаликів із ціанотичним відтінком;

наліт фібринозного або частково фібринозного характеру – (еластична плівка, щільно поєднана з поверхнею мигдаликів, не розтирається між шпателями, зберігає форму