Джерела і структура Київського літопису

 

Вступ

1. Джерела і структура Київського літопису

2. Художньо-історичне різноманіття викладу Київських списків

3. Перші Згадки про Україну на сторінках літопису

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Київський літопис ХІІ ст. належить до числа трьох основних пам’яток південноруського літописання домонгольського часу. Він є складовою частиною Південноруського ізвода, що звичайно публікується за Іпатіївським списком ХV ст. 1 За своїми літературно-художніми якостями, насиченістю інформацією здебільшого унікального характеру, глибиною і всебічністю характеристик подій, явищ та історичних осіб Київський літопис не має собі рівних у давньоруській історичній літературі.

Київський літопис є продовженням Повісті временних літ, а після нього в ізводі вміщено Галицько-Волинський літопис. На думку О. О. Шахматова, перша частина ізвода, що включає Повість і Київський літопис, приєднана до наступної – Галицько-Волинського літопису – «неначе механічно». І справді, між ними існує хронологічний (у шість років) і тематичний розрив. Вони різняться стилем, художніми засобами й самою манерою письма. А учень Шахматова М. Д. Присьолков відзначав «безперервність літописної справи в Києві за все ХІІ століття» і прийшов до висновку, що в Києві добре засвоїли традицію, створену Печерськими ізводами кінця ХІ – початку ХІІ ст.

Створений у часи, коли над Руссю вирувала хуртовина удільної роздробленості, Київський літопис ХІІ ст. (його слід називати також ізводом, бо він складається з різних частин, зведених воєдино пізнішими укладачами і редакторами) великою мірою зберігає загальноруський характер. Чимало сторінок відведено описам і характеристикам князювання кожного київського великого князя, воєнним подіям, дипломатичним перетрактаціям як всередині Русі, так і з зарубіжними сусідами, зустрічам і з’їздам князів, шлюбним угодам. Окремий надзвичайно важливий сюжет – захист рідної землі від половців та інших ворогів. Не уникають київські повістярі й сюжетів, пов’язаних із соціальними рухами, що нерідко переростали на народні повстання, Важливе місце у джерелі відведено церковним справам.

Київський ізвод, що за обсягом набагато переважає і Повість временних літ, і Галицько-Волинський літопис, належить до числа найвищих досягнень давньоруської історіографії й красного письменства. Сповнений філософських роздумів про минуле і сучасність, він доніс до нас багатющі свідчення, що містять дорогоцінні деталі, про події історичного, культурного, церковного та ін. життя Київської Русі майже всього ХІІ століття. Можна без перебільшення сказати, що якби не існувало Київського літопису, то наукові уявлення про давньоруську історію ХІІ ст. були б надзвичайно збідненими. Особливо ж – про історію Русі Південної.

Починаючи з середини ХІХ ст., коли започатковуються видання давньоруських літописів і систематичні дослідження літописання, вчені дивувалися величезній складності й розмірові Київського ізвода, незрівнянній ні з чим. Вже М. І. Костомаров думав, що одній людині, навіть вельми обізнаній і освіченій, було б не під силу написати його, тим більше, що джерело охоплює надто великий період історії Русі (набагато довший, ніж тривалість людського життя).

 

 

Київський літопис – це частина рукописного збірника літописів, відомого як Іпатіївський літопис. Охоплює період з 1118 р. до 1198р. У свою чергу Київський літопис складений (зведений) з кількох окремих зводів.

1. Звід Полікарпа, який закінчується 1171 р. Він написаний з літопису самого Полікарпа та із записок його сучасника Петра Бориславича, доведений до 1168 р. Окрім цього, Полікарп використав фрагменти з літописання Юрія Долгорукого й Андрія Боголюбського. Особливо Полікарп, ігумен Печерського монастиря, прославляє княжіння Ростислава Мстиславовича (1154-1155; 1159-1167). За Рибаковим, Полікарп вів літописання впродовж 1141-1171 pp. Спочатку він був при князеві (ще не називаючись Полікарпом) Святославові Ольговичу постійним супутником його походів. Коли ж постригся у монахи, то й далі з Києва стежив за життям Святослава Ольговича, його дітей І близьких. Святослав Ольгович характеризувався дуже позитивно, а його вороги – негативно.

Дати в літописі точні, детально описується князівське майно, різні руйнування та втрати під час воєн.

2. Наступний звід оформлений 1179 р. при дворі київського князя Святослава Всеволодовича. Тут виділяються записи, зроблені літописцем великого князя, і використані деякі матеріали, присвячені володимиро-суздальським справам.

3. Звід 1190 р. створювався при дворі князя Рюрика Ростиславовича. До нього ввійшов звід 1179 р. і давніші записки літописця Святослава Всеволодовича, а також особисті записки упорядника зводу 1190 р. Петра Бориславича та його помічника Галичанина, що додав зведення про події в Галицькому князівстві. Літописний звод 1190 р. був продовжений хронікою, яку вів Петро Бориславич до 1197 р. З цього року хроніку продовжив ігумен Мойсей Видубецький, котрий в 1198 p., залучивши ще деякі матеріали про сімейство Ростиславичів, створив Київський звід, який дійшов до нас.

Отже, Київський літопис – твір багатьох авторів, написаний неоднаково, з неоднаковими акцентами на події, інтереси та ін. Б. Рибаков, наприклад, пише, що Полікарп «любить подробиці, точність описів, але надає перевагу опису реальних цінностей, а не ратних подвигів. В його похвалах і ганьбленні багато церковної фразеології і нерідко відчувається наївне згущення тонів, розраховане на наївного читача. Політичної широти в нього нема. Полікарп уміє використовувати діалог, пряму мову, яка дуже оживляє його виклад».

Петро Бориславич (звод 1190 р.) називає князів лише на імена, а літописець Святослава