Екологічна експертиза Дубенського району Рівненської області

МетеостанціяІІІІІІІVVVIVIIVIIIIXXXIXIIРік

м Дубно3, 63, 73, 83, 33, 02, 72, 62, 42, 52, 93, 63, 63, 1

 

Зафіксований абсолютний максимум швидкості вітру на території району – 28 м/с.

Сніговий покрив нестійкий, що пояснюється стійкими відлигами. В середньому товщина снігового плаща у січні-лютому становить у Дубно 6-9 см (максимальна до 32-39 см – див. табл. 2. 1. 5.).

 

Таблица II 5 Декадна висота снігового покриву (м. Дубно), мм

Місяць11120102Найбільша за зиму

ДекадаІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІСер. Макс. 

Середня12336899991639

Найбільша571113253439323233--

 

Рельєф

Внаслідок неоднорідності геоморфологічної структури рел’єф району складний. Району знаходиться в межах двох геоморфологічних підобластей: підобласті Малого Полісся (на півдні), та підобласть Волинської височини на півночі. За особливостями геоморфолігчної будови на території району виділяють наступні геоморфологічні райони:

на північному заході – Повчанська структурно-горбиста височина

на південому заході – Кременцько-Дубнівська зандрова рівнина

на північному сході – Мізоцька горбиста височина

на південому сході – Острозька прохідна рівнина

Підобласть Волинської височини. Основу Волинської височини становить розмита поверхня верхньокрейдових відкладів, яка місцями перекрита пісковиками та вапняками нижнього сармату зі сформованим лесовим комплексом (з заходу на схід зростає піскуватість лесових порід).

Повчанська структурно-горбиста височина лежить на південно-західній окраїні Волинської височини і розташована в трикутнику між Стиром на заході та прониззям Ікви на сході. Суцільність лесового покриву в описуваному районі порушується, у зв'язку з чим на поверхні місцями поширені денудаційні форми рельєфу на крейді (крейдяні «острови» на заході від Дубно). Сучасна активність Повчанської структури виявляється як у радіальному ерозійному розчленуванні території, так і в значних абсолютних висотах. Тут розташовані найвищі точки Волинської височини – 360 м поблизу с. Яблунівка.

Мізоцька горбиста височина займає порівняно вузьку смугу Ік-ва-Горинського межиріччя, витягнуту в субширотному напрямку. З півночі вона обмежена досить крутим уступом, сильно розчленованими короткими глибокими ярами. Крутий південний схил височини обривається до заболочених долин Чорної річки. Мізоцька височина являє собою високо підняту ділянку із загальним нахилом з північного заходу на південний схід, на якій під бронюючим покривом неогенових вапняків збереглися численні останці. Особливо багато таких відпрепарованих ерозією останців зосереджено вздовж західного краю Мізоцької височини: г. Висока поблизу с. Градки (340 м), г. Лиса (327 м), г. Коршманська (325 м), г. Наслав'є (324 м). Чимало останцевих горбів є і вздовж південного краю височини.

Підобласть Малого Полісся. Ерозійно-акумулятнвна діяльність поверхневих вод, насамперед, талих вод давнього льодовика, відіграла вирішальну роль у формуванні сучасного рельєфу Малого Полісся, в якому переважають акумулятивні та денудаційні форми.

Кременецько-Дубнівська зандрова рівнина охоплює значну територію на південному заході області. Переважають абсолютні висоти від 210- 220 м до 240-250 м. У долинах річок висоти знижуються до 190-200 м. Загалом у районі переважає плоский одноманітний рельєф з поширенням піщаних відкладів, у зв'язку з чим на вододільних просторах нерідко трапляються невеликі за розмірами еолові форми рельєфу (наприклад, поблизу Червоноармійська). Долини річок району – Ікви, Пляшівки – та їх приток дещо урізноманітнюють рельєф. По долинах Ікви і Пляшівки простежується два терасових рівні – заплава і перша надзаплавна тераса, на яких були поширені досить значні болотні масиви, здебільшого вже осушені. Загальна рівнинність поверхні, наявність боліт, поширення пісків і пов'язаних з ними еолових форм рельєфу дуже нагадують поліські ландшафти.

Острозька прохідна долина сполучає Кременецько-Дубнівську рівнину з Житомирським Поліссям. Більша частина Острозької долини вкрита піщаними алювіальними та флювіогляціальними відкладами, у зв'язку з чим тут поширені еолові форми рельєфу – піщані дюни, горби і вали, які нерідко досягають 5-7 м висоти. В морфології Острозької прохідної долини є специфічні риси, серед яких слід назвати, насамперед, поширення ерозійних останців – свідків колишнього потужного розмиву північного краю Подільської височини. Вони являють собою чітко окреслені невеликі за площею підняття, які підіймаються над дном долини на 50-80 м (г. Дуба поблизу Нової Мощаниці має висоту 306 м, окремі останці поблизу с. Майдан – до 326 м). Другою характерною рисою морфології Острозької прохідної долини є участь у будові рельєфу палеозойських (по долинах Вілії та Горині) і особливо верхньокрейдяних відкладів.

Гірничогеологічні умови

Територія району розташована у межах Волино-Подільської плити.

Волино-Подільська плита (ВПП) являє собою основну (за поширенням) тектонічну структуру в межах району. ВПП являє собою розбитий складною системою розломів західний схил щита, у межах якого кристалічний фундамент крутими східцями спадає на захід. До останнього часу не було єдності у дослідників щодо тектонічної природи північної окраїни ВПП, яка дійсно має певні структурні відмінності від основного масиву плити, пов’язані насамперед з меншими глибинами занурення кристалічного фундаменту. Новіші дослідження рівненських геологів (Б. Власов та інші) дозволяють все ж розглядати Поліську структуру не як окреме тектонічне утворення, а як частину ВПП.

Однією з характерних ознак ВПП можна вважати досить чіткий багатоповерховий характер її будови. Верхній поверх ВПП складають кайнозойські утворення, які майже суцільно перекриваються різноманітними за генезисом нашаруваннями четвертинного періоду (антропогену).

Моноклінальна будова кожного із згаданих структурних ярусів ВПП, як і східцевий характер будови кристалічногофундаменту, дозволяють розглядати історію формування ВПП у тісному зв’язку з основними орогенічними ритмами розвитку Карпатської геосинкліналі