Екологічна мережа селітебного ландшафту Луганської області та збереження біорізноманіття

Розділ ІІІ Закону визначає засоби забезпечення формування, збереження та раціонального використання екологічної мережі. Також Закон встановлює порядок проектування екологічної мережі [1, 2].

В ст. 1. ЗУ «Про екологічну мережу України» правознавці розтлумачують наступні поняття:

Біологічне різноманіття – сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угрупувань та екосистем у межах території України, її територіальних і внутрішніх морських вод, виключної економічної зони та континентального шельфу.

Буферна зона – місцевість с природним або часто зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає її від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

Кадастр територій та особливості природно-заповідного фонду- система обліку та оцінка кількісного та якісного стану територій та окремих об’єктів природно-заповідного фонду.

Консервація земель – виведення з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) земель на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічного задовільного стану ґрунтів.

Популяція – сукупність особин одного виду з загальними умовами, необхідними для підтримання його чисельності на певному рівні впродовж тривалого періоду.

Природний регіон – природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними адміністративними та іншими ознаками.

Природний коридор – природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації [1].

Правовою основою формування національної екологічної мережі є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1264 -12), «Про природно-заповідний фонд України» (2456-12), «Про тваринний світ» (3041-12), «Про рослинний світ» (591-14), Земельний кодекс України (561-12), Лісовий кодекс України (3852-12) та Водний кодекс України (213/95-ВР). Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (995_031)  (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (995_089)  (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (995_032), (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (995_136)  (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (995_065)  (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (995_030)  (1994 р.), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (994_273)  (1999 р.).

Природні регіони, природні коридори та буферні зони у своїй безпере- рвній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки природних ланд- шафтів у територіально цілісну систему. З огляду на функції, площу, видо- вий склад рослинного і тваринного світу в національній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.

Природні регіони формуються на територіях, що мають у своєму складі об'єкти природно-заповідного фонду, відсоток яких значно перевищує аналогічний у цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами (конвенціями, угодами, договорами тощо), і забезпечують збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, особливо ті, що включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.

Природні коридори формуються ділянками природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різної ширини, протяжності, форми і з'єднують між собою природні регіони. Вони мають забезпечувати відповідні умови збереження видів дикої фауни та флори.

Буферні зони створюються для захисту природних регіонів і коридорів від негативної дії зовнішніх чинників, забезпечення дотримання в їх межах більш сприятливих умов для розвитку і самовідновлення та оптимізації форм господарювання з метою збереження існуючих і відтворення втрачених природних цінностей.

Природні регіони, природні коридори та буферні зони у своїй безпере- рвній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки природних ланд- шафтів у територіально цілісну систему. З огляду на функції, площу, видовий склад рослинного і тваринного світу в національній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного, загальнодержавного та місце- вого значення.

Природні регіони формуються на територіях, що мають у своєму складі об'єкти природно-заповідного фонду, відсоток яких значно перевищує аналогічний у цілому по країні, а також інші території, що відповідають умо вам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами (конвенціями, угодами, договорами тощо), і забезпечують збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, особливо ті, що включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.

Природні коридори формуються ділянками природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різної ширини, протяжності, форми і з'єднують між собою природні регіони. Вони мають забезпечувати відповідні умови збереження видів дикої фауни та флори.

Буферні зони створюються для захисту природних регіонів і коридорів від негативної дії зовнішніх чинників, забезпечення дотримання в їх межах більш сприятливих умов для розвитку і самовідновлення та оптимізації форм господарювання з метою збереження існуючих і відтворення втрачених природних цінностей. охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (995_089)  (1972р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (995_032)  (1979р.), Конвенції про