Екологічна сфера як сфера розвитку інформаційного суспільства: понятійний апарат, загальна характеристика суспільних відносин

 

 

 

Надано характеристику інформаційного суспільства, окреслено сфери його розвитку. Розглянуто й удосконалено понятійний апарат екологічної сфери. Здійснено аналіз основних та забезпечувальних суспільних відносин в екологічній сфері. Досліджено екологічну сферу, з’ясовано її місце й роль в інформаційному суспільстві.

Ключові слова: сфери розвитку інформаційного суспільства, екологічна сфера, управлінські відносини, інформаційні відносини, охорона навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, використання природних ресурсів, формування екологічної мережі.

Охарактеризовано информационное общество, обозначены сферы его развития. Рассмотрен и усовершенствован понятийный аппарат экологической сферы. Осуществлен анализ основных и обеспечивающих общественных отношений в экологической сфере. Исследована экологическая сфера, выяснено ее место и роль в информационном обществе.

Ключевые слова: сферы развития информационного общества, экологическая сфера, управленческие отношения, информационные отношения, охрана окружающей среды, обеспечение экологической безопасности, использование природных ресурсов, формирование экологической сети.

The characteristic of the information society, outlined the scope of its development. Considered and improved conceptual framework of the environmental sector. The analysis of security and basic social relations in the environmental field. Investigated environmental protection, found its place and role in the information society.

Key words: development of information society, environmental area, management relations, information relations, environmental protection, environmental security, natural resources, establishment of ecological networks.

 

 

Варто зазначити, що на виконання положень ст. 1 Конституції України сьогодні триває процес розбудови правової держави. Водночас відбуваються значні соціальні зміни, зокрема й формування інформаційного суспільства, однією з ознак якого є вільний доступ до інформації та знань, який має забезпечуватися також за рахунок створення державою відповідного організаційно-правового механізму. Зауважимо, що в умовах зростання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, формування незворотних негативних наслідків і їх глобалізації особливого значення в інформаційному суспільстві набувають екологічна сфера та, відповідно, забезпечення доступу до інформації в екологічній сфері. Це пояснюється насамперед тим, що забезпечення доступу до інформації в екологічній сфері впливає на збереженням середовища, необхідного для життя людини та її діяльності, у тому числі шляхом проведення низки управлінських заходів щодо його збереження.

Водночас на сьогодні відсутні ґрунтовні наукові дослідження екологічної сфери як однієї зі сфер розвитку інформаційного суспільства, а чинним законодавством України сферою розвитку інформаційного суспільства визначається лише сфера охорони навколишнього природного середовища. Не сприяє розумінню екологічної сфери та її місця в інформаційному суспільстві також відсутність чіткого понятійного апарату, що використовується під час її дослідження. Саме це зумовлює актуальність обраної теми.

Постановка завдання. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі й місця екологічної сфери в розвитку інформаційного суспільства в Україні шляхом з’ясування особливостей суспільних відносин у цій сфері, а також визначення понятійного апарату проблеми її функціонування.

Теоретико-методологічним підґрунтям розвідки є праці вчених у галузі інформаційного права (роботи І. В. Арістової, О. А. Баранова, І. В. Гетьмана, А. І. Ракітова), у галузі адміністративного права (розробки В. Б. Авер’янова, В. І. Курила, В. П. Пилипишина) та в галузі екологічного права (праці В. І. Андрейцева, А. П. Гетьмана, І. В. Гиренко, В. В. Костицького, О. Д. Настечко, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги та інших авторів).

Результати дослідження. Відстоюємо позицію, що формування інформаційного суспільства в Україні є важливим соціальним процесом, який зумовлює новий етап розвитку суспільства. Вважаємо за доцільне підкреслити, що розбудову інформаційного суспільства в Україні визначено одним із пріоритетних напрямів її розвитку відповідно до положень Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [1]. Однак сьогодні відсутнє законодавче й усталене доктринальне визначення поняття інформаційного суспільства та його ознак. Аналіз позицій науковців із цього приводу дозволяє вважати конструктивним визначення поняття інформаційного суспільства, запропоноване І. В. Арістовою: «Це громадянське суспільство з розвиненим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, у якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг на основі інтелектуальних інформаційних технологій і технологій зв’язку» [2, с. 50].

З огляду на таке визначення можна назвати ознаки інформаційного суспільства. По-перше, основною ознакою інформаційного суспільства є наявність соціальної групи, індивіди якої взаємодіють між собою за допомогою інформації, інформаційних технологій та інформаційних послуг. По-друге, саме в громадянському суспільстві, яке є основою для формування інформаційного суспільства, інформаційні технології й послуги набувають особливого, рушійного значення. Шляхом їх використання підвищується ефективність діяльності суб’єктів громадянського суспільства, що у свою чергу впливає також на формування соціальної правової держави. По-третє, роль держави в інформаційному суспільстві зводиться до створення організаційно-правових засад його існування, а саме: функціонування інформаційного виробництва, формування інформаційно-правової культури, створення й функціонування інформаційних технологій, надання інформаційних послуг, обігу інформації тощо. Крім того, варто зазначити, що одним із принципів державного управління є принцип інформаційної достатності. Тому ігнорування й тотальне порушення принципу інформаційної достатності в державному управлінні радянської доби (надання недостовірної інформації вищим управлінським органам) стали одним з основних чинників допущення стратегічних помилок у державному управлінні, які сприяли розпаду держави [3, с. 79].

Дослідження показали, що сьогодні основними напрямами розвитку інформаційного суспільства