й те, що до його структури входить не- виключний перелік компонентів. Щодо доктринальних визначень поняття «довкілля» серед науковців також немає єдиної позиції [8, с. 60]. З огляду на визначення поняття «довкілля», надане в довідниковій літературі [11, с. 385], можна зробити висновок, що довкіллю притаманні такі ознаки: 1) воно включає лише модифікації природного середовища, змінені під впливом антропогенних факторів; 2) вказані модифікації природного середовища мають знижені властивості для відтворення або ж такі властивості в них зовсім відсутні; 3) відтворення їхніх властивостей потребує постійного регулювання з боку людини.
Пошук
Екологічна сфера як сфера розвитку інформаційного суспільства: понятійний апарат, загальна характеристика суспільних відносин
Предмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
15
Мова:
Українська
Таким чином, беручи до уваги з’ясовані визначення термінів «навколишнє природне середовище» й «навколишнє середовище» та груп об’єктів, які до них належать, можемо стверджувати, що поняття «довкілля» є значно вужчим, ніж поняття «навколишнє природне середовище», оскільки включає лише природні об’єкти, змінені в результаті господарської діяльності (природно-антропогенні об’єкти). Це означає, що довкілля постає складовою частиною навколишнього природного середовища та, відповідно, включається до поняття «навколишнє середовище» в його широкому тлумаченні.
Ще одним поняттям, яке підлягає визначенню та тісно пов’язується окресленою з тематикою, є поняття екологічної мережі, визначення якої надано в ст. 3 Закону України «Про екологічну мережу України» [12]. Проведений аналіз показує, що екологічна мережа є штучно створеною територіальною системою, яка охоплює як складові компоненти навколишнього природного середовища (серед яких є природні території й об’єкти), так і складові компоненти навколишнього середовища у вузькому розумінні (серед яких є штучно створені об’єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо). Саме шляхом формування екомережі як єдиної територіальної системи, її збереження та невиснажливого користування (що у свою чергу передбачає проведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування низки заходів щодо контролю, нагляду, моніторингу, обліку, фінансування) створюються умови для формування, відновлення й особливої охорони насамперед складових компонентів навколишнього природного середовища (компонентів природного середовища та природних об’єктів). Таким чином, формування екомережі, її збереження й невиснажливе користування відіграє допоміжну роль у формуванні, відновленні та особливій охороні насамперед складових компонентів навколишнього природного середовища.
Нагадаємо про нашу гіпотезу, що поняття екологічної сфери пов’язується з такими поняттями, як навколишнє природне середовище, навколишнє середовище та довкілля. Отже, з огляду на тлумачення цих термінів необхідно визначитись із поняттям «екологічна сфера». Так, О. Д. Настечко та Є. Ф. Глухачов під поняттям екологічної сфери розуміють сферу, яка включає природокористування й охорону навколишнього природного середовища [13; 14]. Тобто під екологічною сферою автори розуміють сферу суспільних відносин, які виникають із приводу природокористування й охорони навколишнього природного середовища. У підручнику з адміністративного права України екологічна сфера ототожнюється зі сферою охорони навколишнього природного середовища, у якій виникають суспільні відносини, пов’язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища та забезпеченням екологічної безпеки [15, с. 199]. Аналіз наведених наукових позицій дозволяє дійти висновку, що в обох визначеннях замість поняття «навколишнє середовище» використовується поняття «навколишнє природне середовище», питання співвідношення яких нами було досліджено.
Інші вчені (насамперед у галузі екологічного права) переважно надають визначення поняття «екологічна сфера» через сукупність груп суспільних відносин. Проведений аналіз свідчить, що науковці по-різному формують склад груп суспільних відносин [6, с. 4; 8, с. 14-16; 16, с. 15]. Вважаємо за доцільне підтримати позицію Ю. С. Шемшученка щодо виокремлення таких чотирьох груп суспільних відносин в екологічній сфері: 1) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; 2) відносини щодо використання природних ресурсів; 3) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; 4) відносини щодо формування, збереження й раціонального використання екомережі [8, с. 14-16].
Варто стисло охарактеризувати кожну групу вказаних відносин і їх взаємозв’язки з огляду на широке тлумачення навколишнього середовища, саме щодо об’єктів якого виникають ці відносини в екологічній сфері. Зазначимо, що відносини щодо охорони навколишнього природного середовища (з огляду на розуміння охорони навколишнього природного середовища Ю. С. Шемшученком [8, с. 14]) – це відносини щодо здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження, відтворення та поліпшення стану цього середовища. Вважаємо за доцільне також звернути увагу, що охороні й захисту підлягає саме навколишнє природне середовище як складова навколишнього середовища в його широкому розумінні.
Водночас із відносинами щодо охорони навколишнього природного середовища тісно пов’язуються відносини щодо використання природних ресурсів, адже раціональне використання природних ресурсів впливає на збереження, відтворення й поліпшення стану навколишнього природного середовища [8, с. 14]. Щодо відносин із забезпечення екологічної безпеки необхідно зазначити, що вони також тісно пов’язуються з відносинами щодо охорони навколишнього природного середовища, проте мають більшу спрямованість на гарантування безпечного для життя й здоров’я людей середовища [8, с. 15].
Останньою аналізованою нами групою суспільних відносин в екологічній сфері є відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі. З огляду на визначення поняття «екомережа» [12] варто зазначити, що ця група суспільних відносин є найбільше пов’язаною з відносинами щодо охорони навколишнього природного середовища, адже завдяки формуванню, збереженню й раціональному використанню екомережі як штучно створеної територіальної системи створюються умови для збереження, відтворення й поліпшення компонентів природного середовища, природних об’єктів та природних об’єктів, змінених у результаті господарської чи іншої діяльності.
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки й економічної доцільності) частини земель