Екологічні проблеми управління земельними ресурсами та землекористуванням в процесі здійснення земельної реформи в Україні

 

Третяк М. А.

Третяк Р. А.

Третяк Н. А.

 

Проаналізовано наслідки проведення земельної реформи в Україні. Встановле- но проблеми екологічного управління земельними ресурсами та землекористу- ванням. Запропоновано шляхи їх подолання в новітніх умовах господарювання. Ключові слова: земельна реформа, управління земельними ресурсами, екологі- чне управління землекористуванням.

З прийняттям в 2001 році чинного Земельного кодексу України створено нове середовище земельних відносин. Трансформаційні процеси протягом останніх двох десятиліть значною мірою посилили значення і важливість управління земельними ресурсами та землекористуванням, це пов’язано з тим, що земля стала об’єктом правовідносин і нерухомістю, доповнивши її традиційні характеристики. Однак процес реформування земельних відносин до сьогодення залишається незавершеним, що в свою чергу призводить до погіршення природних ресурсів та загроз в екологічній сфері. Вважаємо, що одною із проблем тривалого періоду реформування є неефективність екологічного управління земельними ресурсами та землекористуванням та відсутність єдиного ефективного механізму. Особливо нагальною ця проблематика стає зараз, у процесі пошуку оптимальних форм і меж децентралізації влади в центрі і регіонах.

Питанню управління земельними ресурсами та землекористуванням присвячено праці таких дослідників, як В. В. Горлачук, Ю. Г. Гуцуляк, О. С. Дорош, С. О. Осипчук, А. С. Попов, О. В. Сакаль, А. М. Третяк, М. А. Хвесик та інших [1-12]. Однак, обґрунтованого аналізу екологічного управління земельними ресурсами та землекористуванням, де за основу взято головні наслідки проведення земельної реформи країни, в Україні не здійснювалося.

Метою статті є проведення аналіз стану та проблем екологічного управління землекористуванням в процесі здійснення земельної реформи в Україні.

Для дослідження екологічного управління земельними ресурсами та землекористування, взято головні наслідки проведення земельної реформи в Україні, а саме: структурні зміни у розподілі земель як за формами власності та господарювання на землі, так і для визначення екологічної складової земельних ресурсів використано коефіцієнт екологічної стабільності та антропогенного навантаження територій.

Отже, з моменту набрання чинності нового Земельного кодексу Украї – ни, з 01. 01. 2002 року інституційно закріплено три форми власності на землю – державна, комунальна та приватна, котрі визначені як рівноправними (табл. 1)

 

 

 

Однак, результати аналізу показали, що за 2014 рік (станом на 01. 01. 2015) у державній власності перебуває 28, 9 млн га (47, 8) %, приватній власності юридичних та фізичних осіб – 31, 4 млн га (52, 1%), колективній – 55, 3 тис. га (0, 05%) та в комунальній 32, 3 тис га (0, 05%). Тоб – то, де-факто існує і колективна форма власності на землю, що перебуває у стадії трансформації у приватну власність, проте, законодавчо питання щодо цих земель не вирішено, ні скасуванням державних актів на право колективної власності на землю чи передачею їх до земель державної або комунальної власності.

 

 

Згідно із статтею 18 Земельного кодексу України до земель країни належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять категорій (табл. 2) [13]. Категорія земель – це частина земельного фонду, що виділяється за основним цільовим призначенням і має певний правовий режим [14, с. 33].

Оцінка розподілу земель за 2002 та 2014 роки показує незначні зміни в розподілі земель, а також високу розо- раність території України. Так, за 2014 рік (станом на 01. 01. 2015 рік) в Україні найбільшу питому вагу мають землі сільськогосподарського призначення 42, 2 млн га (70, 0%), на другому місці землі лісогосподарського призначення 9, 0 млн га (15, 0%) та на третьому землі водного фонду 3257, 9 (5, 4%).

Відзначимо, що досвід європейських країн свідчить про необхідність високої питомої ваги заповідної зони від загальної площі території (1520%), в той час, як в Україні вона складає 4, 8% від загальної площі території. Тобто в Україні існують недоліки у сфері розподілу земельних ресурсів за цільовим призначенням, а саме з точки зору його еколого- економічного обґрунтування, що в свою чергу негативно відображається на якості та ефективному використанні земельних ресурсів та призво- дить до погіршення природної здатності ґрунтового покриву, збіднення флори і фауни тощо.

Крім того, в Україні існує й інший критерій поділу земель, що використовується, а саме – по угіддях. Земельні угіддя представляють собою землі, що систематично використовуються або придатні до використання для конкретних господарських цілей і відрізняються за природними й іншим характеристикам. Розподіл земель по угіддях здійснюється відповідно до їх фактичного використання (табл. 3).

 

 

Найбільш цінні землі в Україні – це сільськогосподарські угіддя, які займають досить велику частку загальної площі країни. Наша держава має один із найвищих у світі показників забезпеченості сільськогосподарськими угіддями і ріллею на душу населення