Екологічні проблеми управління земельними ресурсами та землекористуванням в процесі здійснення земельної реформи в Україні

Такий розподіл земельних угідь характеризується сільськогосподарською освоєністю і високою розораність територій України, що значно перевищує екологічно обґрунтовані межі. Крім того, як показує аналіз, то із прийняттям нового Земельного кодексу України рівень розораності майже не змінився та складає 53, 9% від території країни, що є високим показником серед країн Європи. Так, у Франції і Німеччині рівень розораності земель становить – 33%, в Іспанії – 30, Нідерландах – 24%. Потрібно зазначити, що цей показник значно перевищує аналогічний показник більшості країн світу. Внаслідок чого змінюється мікроклімат, рівень залягання ґрунтових вод, активізуються процеси аридизації і опустелювання земель, розвивається водна і вітрова ерозія, що зумовлює падіння родючості ґрунтів, деградацію та зниження продуктивності агроекосистем та унеможливлює їх сталий розвиток, з яким пов’язане не тільки екологічна, але й продовольча безпека країни [15]. Крім того, в Україні оптимальний рівень лісистості, який науково обґрунтований для нашої держави з розрахунку на її географічне розміщення та кліматичні умови повинен становити не менше 20%, що встановлений Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень» № 995/2008 від 04. 11. 2008 року [16].

Так, рівень розораності в розрізі адміністративно-територіальних одиниць коливається від 15, 7% (у Закарпатській області) до 71, 8% (у Кіровоградській області)  (табл. 4).

 

 

 

Якщо порівнювати із країнами Західної та Центральної Європи, то тільки 2 області (Закарпатська та Івано-Франківська) не перевищують європейський рівень.

Вітчизняними науковцями рекомендовані оптимальні екологічні параметри структури землекористування, де оптимальний рівень розораності території складає 40-45%, гранично допустимий – 60% [17, с. 94-95]. При аналізі виявлено, що 13 областей України перевищують гранично допустимий рівень розораності. Підсумком чого є не ефективне використання земельних ресурсів, екологічно не- збалансоване ведення землеробства та загрозливий стан ґрунтового покриву України, яке проявляється деграда- ційних процесах.

Вважаємо, що в країні склався надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору, де до господарського використання залучено біля 64, 8% території країни і тільки 35, 2% становлять еколого-стабілізуючих угідь (табл. 5).

 

 

Так, розподіл земель в Україні за їх господарським використанням, станом на 01. 01. 2015 рік, свідчить, що найбільша питома вага належить сільському господарству – 69, 9%, на другому місці – лісове господарство – 14, 7%, на третьому – охорона навколишнього природного середовища – 4, 8%.

Проте, як вже наголошувалося вище, такий розподіл не має достатньої екологічної обґрунтованості. Так, аналіз оцінка екологічної стабільності територій України шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності (К. ек. ст. складає 0, 40) залишається належити до стабільно нестійкої, а коефіцієнт антропогенного навантаження (Ка. н.), який характеризує ступінь впливу діяльності людини на стан довкілля, у тому числі на земельні ресурси, вказує на середній ступень навантаження і становить більше 3 балів (табл. 6).

 

 

Вважаємо, що оцінка процесів, які відбуваються в розподілі земельних ресурсів та землекористування і в природному середовищі під впливом посилення антропогенного навантаження, є важливою передумовою для своєчасного виявлення загроз національній безпеці, як в економічній так і в екологічній сфері та політиці управління. Саме тому необхідний даний аналіз для своєчасного реагування на неефективність екологічного управління земельними ресурсами та землекористування та передування управлінських рішень щодо раціонального використання та охорони земель на відповідному рівні рулювання.

Висновки

Даний аналіз свідчить, що Україна на жаль не задовольняє екологічні вимоги щодо загального стану. Крім того, з прийняттям Земельного кодексу та із змінами в структурі розподілу земельних ресурсів, екологічний стан землекористування в країні не змінився та знаходиться біля небезпечної межі за якою можуть настати непоправні екологічні процеси, що вказує на неефективність управління земельними ресурсами та землекористуванням. Тобто, Україна потребує формування нового підходу в управлінні земельними ресурсами та землекористуванням в новітніх умовах господарювання, яке має мати наукове обґрунтування. Суть якої полягає, що така система має забезпечити ефективний взаємозв’язок усіх інститутів та структур земельної політики, в тому числі органів виконавчої влади із землевласниками та землекористувачами, що і буде досліджуватися в подальших розробках.