Екологія міст і сільськогосподарських районів

Тепловий вплив збільшує температуру в місті на 3-5°С, безморозний період на 10-12 днів і безсніжний – на 5-10 днів. Нагрівання й підйом повітря в центрі викликає підтік його з окраїн – як з лісопаркового поясу, так і з промислових зон.

Витрата води в Москві на 1 жителя – близько 700 л/добу. При величезних витратах на очищення навіть водопровідна вода містить деяку кількість шкідливих сполук, головним чином добрив й отрутохімікатів. Водні ресурси використовуються нераціонально – більше 20% води є невикористаною. Наприклад, тільки для гоління людина за один раз використовує до 100 літрів. У районах з лічильниками водоспоживання в 2-3 рази менше.

Стічні води міста на 98, 6% піддаються біологічному очищенню, однак у водойми все-таки попадає дуже багато піску, солі, подкисленной і теплої води. Дефіцит води – один з факторів стримування житлового будівництва. З 1650 головних промислових підприємств систему оборотного водопостачання мають лише 160.

У межах міста грунти значно відрізняються від своїх аналогів у даній природній зоні – кислих дерено-підзолистих. У першу чергу треба відзначити підвищення pН до 8-9, що пов'язано з надходженням з атмосфери карбонатів кальцію й магнію. Грунти збагачені також органічними речовинами, головним чином сажею – до 5% замість 2-3%. Вміст важких металів в 4-6 разів перевищує фоновий.

Зелені насадження займають 30% площі міста, що складає 25-30 м2 на людину (Париж – 6, Лондон – 7, 5, Нью-Йорк – 8, 6). Разом з тим насадження усередині міста мало пов'язані з лісопарковим поясом, та й останній занадто вузький – 15-20 км. Тільки з півночі Москва відносно захищена зеленим поясом. До 30-40% насаджень вражено хворобами, пригнічено й втратило здатність до самопоновлення. Лісопарковий пояс у дні відпочинку щодня приймає до 4 млн. чоловік. Ці навантаження вище припустимих. 3, 5 млн. чоловік у Москві живуть в умовах екологічного дискомфорту, а близько 1 млн. – у районах граничного дискомфорту. Забруднення окремих частин міста різне. Дві третини всіх шкідливих викидів доводиться на 6 районів..

Захворюваність у Москві у середньому вища, ніж по інших районах країни: поширені хвороби органів дихання, астма, різні види алергій, серцево-судинні захворювання, хвороби печінки, жовчного міхура, органів вічуттів. З 94 найбільших міст світу Москва по народжуваності перебуває на 62-му, по смертності – на 70-му, по природному приросту – на 71-му місці. Виживання дітей у багатьох столицях світу у 2-3 рази вище, ніж у Москві.

Екологія великих міст тісно пов'язана із фоном, природними умовами околиць. Найважливіше значення має так званий “трансграничний перенос” – перевага протягом року вітрів певного румба. При цьому різні райони міста одержують різну кількість свіжого повітря.

 

 

Сільськогосподарські райони досить різні за природними умовами, типами землекористування й ступенем освоєння. Проте екологічні проблеми в них мають багато спільного. Це зв'язано з наступними обставинами:

охопленням антропогенними навантаженнями великих площ, іноді практично на 100%;

малою лісистістю й невеликими площами лучно-степових ділянок;

значною оголеністю, деградованністю й еродованістю грунтового покриву;

перевагою певних видів забруднення у грунті, воді й грунтах, пов'язаних з удобренням.

Перераховані обставини свідчать про специфіку екологічного стану сільськогосподарських районів, про правомірність виділення “агроекологічного” типу оцінок території. Основний аспект агроекологічної оцінки – аналіз умов розвитку сільськогосподарських рослин: їхнього росту, фенології, урожайності, відношення до добрив, хвороб, сезонних змін умов тепла й вологи – морозів, заморозків, посух, перезволоження.

Екологічні умови сільськогосподарських угідь найбільш мінливі на площах неполивного землеробства. Більш стабільні вони в зонах зрошення, де заходу щодо меліорації послаблюють вплив зовнішніх умов.

При регіональній оцінці районів сільського господарства важливо визначити ступінь стійкості екосистем до антропогенних навантажень. Стійкість підвищується від піщаних грунтів до глинистих, від лужних до кислих, при зниженні континентальності клімату, наростанні річного зволоження й збільшенні біологічної продуктивності фітоценозів – як природних, так і культурних.

Більша стійкість угідь східних і північно-східних районів України до антропогенних навантажень не завжди має вирішальне значення для екологічного стану. Справа в тому, що цим районам характерні більше інтенсивні типи землекористування, більші дози внесених добрив. Максимальна інтенсифікація господарства характерна для територій, які прилягають до великих міст і промислових зон (Харків, Донецьк), яких також більше в східних районах. Очевидно, об'єктивна оцінка екологічного стану можлива лише при рівному врахуванні природних й економічних факторів.

Кардинальні зміни природного середовища сільськогосподарських районів обумовлені тим, що на площах угідь змінюються потоки речовини, порушується твердий, рідкий і розчинений стік. Вирубку лісів збільшує змив ґрунту, твердий стік рік, приводить до замулення русел, водоймищ, заплавних масивів. Витрати водотоків при скороченні лісових площ на 10% знижуються в середньому на 5%. Активна міграція елементів по схилах, їхнє швидке надходження у водойми з одночасним скороченням стоку приводить до сильного забруднення поверхневих вод. Це забруднення може бути токсичним, оскільки такі небезпечні елементи, як кадмій, ртуть, стронцій, свинець, цинк, відносяться до найбільш рухливих у більшості видів грунтів.

Прилягаючі до великих населених пунктів сільськогосподарські райони на площах у сотні км2 випробовують на собі вплив промислового забруднення. Найбільшу роль тут відіграє забруднення сіркою, яка у вигляді сірчистих сполук легко розноситься повітряними потоками. У нормально зволожених нейтральних грунтах вплив цього виду забруднення невеликий, але в кислих воно підсилює підкислення. На перезволожених грунтах, особливо на заплавах, це може привести до різкого закислення після осушення.

Основні зміни грунтів у землеробстві пов'язані з механічним впливом на них і з внесенням добрив. Оранка міняє профіль грунту, руйнує структуру, приводить до збідніння верхніх горизонтів, сприяє посиленню водної ерозії й дефляції. Поряд з розпушуванням іде й ущільнення ґрунту.

Велике також значення органічних і мінеральних добрив, світове споживання яких – близько 90 млн. т на рік. Добрива не тільки компенсують винос із грунту азоту, фосфору й калію, але нерідко виявляються надлишковими, заражають підземні й поверхневі води. Це має місце головним чином у розвинених країнах, де вноситься більше 100 кг/га. У країнах, які розвиваються, цей показник в 5 разів нижче.

Одержання високих урожаїв сьогодні неможливе без використання різних отрутохімікатів для захисту рослин – пестицидів, споживання яких перевищує 4 млн. т/рік. Однак зараз їхнє використання скорочується у зв'язку із пристосуванням до них багатьох шкідників, загибеллю грунтових мікроорганізмів, зараженням овочевих культур і нагромадженням отруйних речовин у поверхневих водах, донних осадах водойм, організмах тварин і людини.

Надмірні антропогенні навантаження приводять до напруженої екологічної обстановки в багатьох районах сільськогосподарського освоєння. Одним із прикладів цього може служити Харківська область.

З 3140 тис. га площі області сільськогосподарськими угіддями зайнято 2314 тис. га, тобто більше 70%. Середня лісистість – 10, 5% при оптимальній приблизно 20%. Еродовані землі – 1700 тис. га, порушені – 3, 2 тис. га. Питома вага еродованих й ерозійнонебезпечних земель у загальній площі наближається до 90%, порушених до 0, 5%, засолених до 11-12%. 95% загального обсягу стічних вод забруднене й може використовуватися для господарсько-побутового й технічного водопостачання тільки після очищення.

Оцінка території Харківської області за станом компонентів природного середовища показала, що з 25 районів несприятливий стан поверхневих вод (сильне забруднення) спостерігається в 5, рослинності – в 12 і земель – в 17 районах. 7 районів, включаючи м. Харків, віднесені до несприятливого в результаті комплексної оцінки екологічного стану природного середовища.

 

 

1. Горшков С. П. Экзодинамические процессы освоенных территорий. – М. : Недра, 1982.

2. Григорьев А. А. Города и окружающая Среда. Космические исследования. – М. : Мысль, 1982.

3. Никитин Д. П., Новиков Ю. В. Окружающая Среда и человек. – М. : 1986.

4. Одум Ю. Основы экологии. – М. : Мир, 1975.

5. Радзевич Н. Н., Пашканг К. В. Охрана и преобразование природы. – М. : Просвещение, 1986.