Екологізація освіти: теорія і практика

 

Г. С. Гулик

 

Звернено увагу на прогресуючу деградацію природного довкілля, виснаження природних ресурсів та екологічну небезпеку. Обґрунтовано, що досягти позитивних результатів в еколого-економічній, еколого-політичній та еколого-правовій системах можливо тільки через екологізацію освіти, що призведе до високого рівня підготовки фахівців та формування системи професійної компетентності відповідно до вимог концепції сталого розвитку. Розкрито сутність понять «екологізація», «екологізація економіки» та «екологізація освіти». Проаналізовано потребу розроблення заходів, спрямованих на забезпечення ефективної міжнародної співпраці у сфері екологізації освіти.

Ключові слова: екологізація, екологізація освіти, екологізація економіки, професійна компетентність, освіта для сталого розвитку.

Актуальність дослідження. Ставлення суспільства до природи у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст., призвело у багатьох регіонах світу, зокрема і в Україні, до погіршення стану природного довкілля та великомасштабних біологічних змін. Відомо, що стан довкілля, якість природних умов для проживання населення залежить від ставлення людини до природи. Донедавна ставлення суспільства до природи мало виразно споживацький характер, де природні умови і ресурси сприймалися тільки як чинник, що впливає на розвиток економіки. Природньо, що подальший розвиток цивілізації стає неможливим без проведення належних змін у сфері еколого-економічної, еколого-політичної та еколого-правової культури. Ці зміни потрібно спрямовувати на ефективну охорону, раціональне використання та відтворення природних ресурсів для забезпечення екологічної безпеки і створення сприятливих природних умов для життя нинішнього та наступних поколінь. Успішне впровадження таких змін залежить від якісного рівня підготовки фахівців і формування системи професійної еколого-економічної, еколого-політичної та еколого-правової компетентності в руслі вимог концепції сталого розвитку. Досягти цих позитивних результатів можливо тільки через екологізацію освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні рекомендації з питань екологізації освіти певною мірою висвітлено у наукових працях таких вчених: Ю. Ю. Туниці, І. М. Синякевича, Л. С. Гринів, Т. П. Галуш- кіної, Є. В. Мішеніна та ін. Проте в опублікованих наукових працях частково досліджено теоретико-методологічні особливості та механізм практичної реалізації екологізації освіти.

Метою роботи є теоретико-методичні та практичні особливості екологізації освіти.

Виклад основного матеріалу. Впродовж останніх десятиріч світова спільнота дедалі виразніше усвідомлює відповідальність людини за прогресуючу деградацію природного довкілля, виснаження природних ресурсів та екологічну небезпеку. Про це свідчить низка важливих міжнародних конференцій (Стокгольм (Швеція) – 1972 р., Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – 1992 і 2012 рр., Йоганнесбург (Південно-Африканська Республіка) – 2002 р. та ін.), проведених під егідою Організації Об'єднаних Націй, а також підписання низки міждержавних угод у сфері екологічної безпеки, охорони довкілля, використання та відтворення природних ресурсів.

Найбільш актуальними екологічними проблемами, які сьогодні постали перед людством є: зміни клімату, забруднення довкілля, нестача питної води, знеліснення, опустелювання, зменшення біорізноманіття тощо. Через сукупність цих екологічних проблем, проживання населення в багатьох регіонах світу стає дедалі складнішим. Зокрема, в Україні екологічно чистою вважається тільки 6% її території [10]. На нашу думку, основною причиною екологічної ситуації, що склалася в Україні, є відсутність належного рівня екологічної грамотності та свідомості громадян і практичної реалізації державної екологічної політики та права. Про це свідчать і результати проведеного фахівцями Єльського університету (США) у 2012 р. дослідження, за 25-ма показниками, що характеризують дієвість державних політик у країнах світу щодо збереження екосистем. Із результатів цього дослідження випливає, що Україна за міжнародним рейтингом екологічних досягнень займає 102 позицію з-поміж 132 країн світу [10].

З цього випливає, що серед основних проблем, які негативно впливають на довкілля, можна виокремити такі: недостатнє розуміння суспільством пріоритетів щодо належної охорони, раціонального використання та ефективного відтворення природних ресурсів; недотримання екологічного законодавства; відсутність реалістичної стратегії та дієвого механізму щодо поетапного переходу до сталого розвитку тощо.

Відомо, що ставлення людини до природи залежить від рівня її екологічної грамотності, екологічної культури та екологічного виховання. Саме тому належна теоретико-методологічна розроблення екологізації освіти та її практична реалізація є пріоритетною та актуальною. Для розкриття сутності еколо- гізації освіти необхідно проаналізувати визначення понять «екологізація» загалом та «екологізація економіки» зокрема.

Під екологізацією розуміють процес насичення екологічними (природоохоронними) вимогами: знань та умінь фахівців; управлінських рішень; характеристик новостворюваної техніки; проектів будівництва і реконструкції виробничих об'єктів та інфраструктури; виробничих технологій; програм політичних партій; суспільної свідомості тощо. Спорідненою сутністю екологізації є формування екологічної економіки як нового, екологічно безпечного способу господарювання та безпечних умов для життя людини. Далекосяжною стратегічною метою в цьому напрямі є формування екологічної цивілізації [8, с. 114]. Що розуміють під екологічною цивілізацією? Екологічна цивілізація – це суспільство з немеркантильним еколого-економічним способом мислення та господарювання, майбутня історична епоха переходу людства від ірраціональної однобокої експлуатації природи до раціональної співпраці людини з природою.

Офіційно ініціативу формування екологічної цивілізації вперше було проголошено в Китаї у 2007 р. [8, с. 116].

Стосовно поняття «екологізація економіки», на цей час є різні підходи щодо його тлумачення:

Узгодження способу господарювання (виробництва і споживання матеріальних благ і послуг) із законами природи, який є необхідним, хоча і вкрай складним та суперечливим процесом, кінцевою метою якого має стати реформування економічної системи відповідно до екологічного імперативу [5, с. 206].

Процес перетворення економіки, спрямований на зменшення інтегрального еколого-деструктивного впливу процесів виробництва і споживання товарів та послуг у розрахунку на