Економічна діяльність – предмет економічної науки

Сучасне суспільство охоплює два періоди розвитку, що відповідають двом типам суспільства – індустріальному і постіндустріальному. Сучасне суспільство виникло між XVI і XVIII ст. в країнах північно-західної Європи – в Англії, Голландії, Франції, Німеччині. Більшість учених одностайні в тім, що сучасний соціальний порядок зародився після трьох великих революцій – американської, французької, англійської. Американська і французька забезпечили політичну та інституціональну базу для модернізації: конституційну демократію, верховенство закону і принцип суверенітету національних держав. Англійська промислова революція заклала економічну основу: ринок вільної робочої сили, індустріалізацію та урбанізм як новий спосіб економічного життя, капіталізм як нову форму виробничих і розподільних відносин.

Урбанізація – переселення людей у міста і поширення міських цінностей життя – стає невід’ємним супутником іншого процесу – індустріалізації. Індустріалізація – застосування наукових знань до промислової технології, відкриття нових джерел енергії, що дозволяють машинам виконувати ту роботу, яку колись виконували люди чи тяглові тварини. Індустріалізація вимагає все більш і більш підготовлених працівників, що обумовлюється постійним зростанням складності технології. В індустріальному суспільстві, мабуть, уперше місце роботи відокремлюється від місця проживання: на відміну від ремісника робітник щоранку залишає свій будинок і вирушає у міському транспорті на інший кінець міста, де розташована його фабрика. В такому суспільстві основна частина населення трудиться в промисловості, а живе в місті.

Якщо в доіндустріальному суспільстві міста відігравали важливу, але не самодостатню роль, то в індустріальному вони стали відігравати головну роль.

Поділ праці розширив коло видів економічної діяльності. Замість декількох десятків, у крайньому випадку сотень спеціальностей доіндустріального суспільства, з’явилися тисячі і десятки тисяч професій.

Причому швидкість, з якою на зміну старим професіям приходили нові, зросла в десятки і сотні разів. І більшість із них були просто невідомі аграрному суспільству. Тепер уже більше половини населення зайнято промисловою працею, її престиж постійно зростає.

Як зазначалося, родоначальником теорії індустріального суспільства вважається О. Конт. Він різнобічно дослідив його особливості, відмітив процес розширення форм економічної діяльності.

Узагальнену характеристику ознак економічної діяльності у ХVІІІ ст. знаходимо у Е. Дюркгейма. Він звернув увагу на нові форми організації економічної діяльності – промислові компанії; відмітив, що індивіди групуються вже за змістом трудової економічної діяльності, що економічна діяльність зосереджується у містах, що міста все більше спеціалізуються: серед них з'являються університетські, фабричні, портові, бюрократичні, фінансові центри.

Зміни в економічній діяльності аналізували також представники німецької політекономії ХІХ – початку ХХ ст., зокрема, К. Бюхер, який протиставляв форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну. Він вважав, що натуральна, аграрна, “традиційна”, докапіталістична форма організації економічної діяльності є відсталою; індустріальна, промислова, капіталістична – прогресивною, передовою.

Французький учений Р. Арон, творець теорії єдиного індустріального суспільства, виділив п'ять універсальних рис, властивих будь-якому індустріальному суспільству і які безпосередньо стосуються економічної діяльності. Для капіталістичного варіанта індустріального суспільства, вважав

учений, характерні такі ознаки, як:

1) приватна власність на засоби виробництва;

2) ринок і децентралізація економіки;

3) соціальна диференціація суспільства на власників і найманих робітників;

4) рушійна роль погоні за прибутком;

5) рівновага попиту та пропозиції, кризи і циклічні коливання економіки.

 

Таблиця 1

Принципи економічної діяльності індустріального суспільства

ПринципиЗміст принципів

Стандартизація Праці, норм оплати, механізмів, процесів, продукції, міри, ваги, грошей, цін, процедур найму, програм підготовки спеціалістів, шкільних програм, шкільної атестації, прийому і правил акредитації, тестів для визначення інтелектуального рівня тощо

СпеціалізаціяВитончений розподіл праці, заміна «майстра на всі руки» вузьким спеціалістом, посилення професіоналізації тощо. 

СинхронізаціяВиробничих процесів, соціального життя 

КонцентраціяЕнергії, населення, трудової діяльності, організації економічної діяльності, сфери руху капіталів, освіти тощо 

МаксимізаціяГігантизм, макрофілія, зростання розмірів корпорацій тощо 

ЦентралізаціяВлади, управління, інформації, створення центральних банків, 

 

Підсумовуючи вище сказане, можна визначити, що економічна діяльність – це сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.

Діяльність стає економічною тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком виробництво та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними. Дане поняття нерідко використовується і в загальному сенсі: в цьому випадку воно характеризує обсяг всього економічного життя протягом певного періоду часу та на певній території. Тоді використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Тобто економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур. Однак цілі і характер таких багаточисельних організацій (підприємств, фірм, компаній) різні.

Економічна діяльність людини у своїй основі є творчим процесом, творенням нових умов існування і розвитку, де відтворення існуючого занесено до цього процесу